Геодемографічна система: властивості та функції

УДК 911.3

 

 

 

К. Ю. Сегіда – кандидат географічних наук, докторант, доцент кафедри соціально-економічної географії і регіонознавства факультету геології, географії, рекреації і туризму Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
  Роботу виконано на кафедрі соціально-економічної географії і регіонознавства факультету геології, географії, рекреації і туризму ХНУ імені В. Н. Каразіна

 Розглянуто сутність геодемографічної системи з позиції суспільної географії. Представлено системні властивості геодемографічної системи. Розкрито функції геодемографічної системи, у тому числі відтворювальну, соціальну, економічну та еволюційну.

Ключові слова: населення, геодемографічна система, соціогеосистема, властивості системи, функції геодемографічної системи.

Sehida K. Y. Geodemographic System: Properties and Functions. The essence of the geodemographic system from the perspective of social geography is considered. System properties of geodemographic system are presented. The functions of geodemographic system, including reproductive, social, economic, evolutionary and other are considered.

Key words: population, geodemographic system, sociogeosystem, system properties, functions of geodemographic system.

Актуальність геодемографічних досліджень зумовлена низкою нагальних демографічних проблем. При всій важливості оцінки стану геодемографічних процесів, більш важливим є вивчення розвитку населення, вивчення зовнішніх і внутрішніх чинників, що їх обумовлюють. Вивчення геодемографічної системи зумовлено застосуванням системного та синергетичного підходів, у такому разі геодемографічну ситуацію розглядають як певний стан досліджуваної системи. Враховуючи теоретико-методологічне надбання суспільно-географічної науки, геодемографічну систему доцільно розглядати як функціональну складову соціогеосистеми, якій притаманні системні властивості [1; 2; 3; 4; 5; 8; 9]:

  • структурність (складається з множини елементів, сукупність взаємопов’язаних підсистем та окремих елементів утворює структуру системи), елементами геодемографічної системи виступають люди, групи людей, територіальні спільності людей (громади) різних рівнів;
  • цілісність (тісний взаємозв’язок між елементами та підсистемами забезпечує функціонування системи як єдиного цілого, будь-які зміни призводять до змін всіх елементів і підсистем системи) як із боку складових елементів, що ставить завдання просторового розмежування системи, так і цілісність із боку існуючих внутрішніх зв’язків, що обумовлює необхідність вивчення структури геодемографічної системи, відносну самостійність системи та її елементів, що засновано на принципі неподільності елементів і системи на певному структурному рівні;
  • ієрархічність та територіальність (розміщення в просторі та наявність просторових відносин і зв’язків між структурними елементами,  всі елементи системи є ієрархічно упорядкованими, тобто підпорядковані між собою, діляться на підсистеми й елементи різного рангу: локальні, регіональні, національні тощо); межі геодемографічної системи виділяються на основі спільності елементів, компактності їхнього розташування, наявності системоутворюючих зв’язків тощо, тому її межі визначаються адміністративно-територіальними кордонами; найбільш виправданим є дослідження регіональної геодемографічної системи в межах якої виділяють геодемографічні системи низових громад (сіл, селищ, міст) та районів;
  • організованість (рівень її внутрішньої упорядкованості, рівень узгодженості взаємоспівдії елементів та підсистем; упорядкованість визначається кількісно як величина, обернена до ентропії системи), особливого значення ця властивість набуває під час дослідження геодемографічної системи із застосуванням синергетичного підходу;
  • еквіпотенційність (кожний елемент системи можна розглядати як окрему систему, водночас вся система може розглядатися як неподільне ціле (тобто як елемент) або як окрема підсистема системи вищого рівня), геодемографічна система є функціональною підсистемою соціогеосистеми;
  • функціональність (функції системи визначають її властивості та параметри як цілого), головною функцією геодемографічної системи є відтворювальна, яка забезпечує постійне оновлення поколінь, а також соціальна, економічна, еволюційна та інші;
  • взаємопов’язаність (сукупність зв’язків і відношень між складовими елементами, які за силою перевищують зв’язки й відношення між елементами системи та елементами, що не входять у систему);
  • емерджентність (цілісність складових елементів і підсистем забезпечує появу нових якостей, яких не мали її складові елементи), наприклад особистість – сім’я – соціум;
  • автономність (прагнення до більшої внутрішньої упорядкованості, відновлення елементів і функцій);
  • стійкість (прагнення до збереження або до такого розвитку структури, що забезпечувало б виконання системою генералізованої функції);
  • динамічність (схильність до постійних змін, які можуть бути циклічними, відбуватися під впливом сил ззовні та внутрішніх суперечностей її розвитку, що мають оборотний характер і не призводять до перебудови структури системи; інваріант системи має велике значення, дає змогу ідентифікувати систему незалежно від її динамічного стану);
  • еволюційність (зміна у бік удосконалення, підвищення стійкості, або у бік занепаду; істотні зміни забезпечують перехід із одного стану в інший – вона розвивається, еволюціонує, в результаті еволюції можуть змінюватися функції системи та її елементів, структура системи, ієрархія) прикладом може слугувати демографічний перехід;
  • керованість (наявність зовнішньої або внутрішньої системи управління) [9].

Найбільш важливими системоутворюючими зв’язками в геодемографічній системі виступають демографічні, які відображають природний та міграційних рух населення та статево-вікову структуру населення. Важливим є вивчення зв’язків та елементів системи, у тому числі зв’язків між елементами одного ієрархічного рівня та зв’язків між об’єктами різних рівнів, а також вивчення відносин з іншими системами (в межах системи більш високого рівня), вивчення двосторонніх зв’язків: із позиції обумовленості системи зовнішніми чинниками та з позиції впливу геодемографічної системи на інші.

Крім того, регіональна геодемографічна система є складною системою, оскільки деякі її елементи утворюють окремі системи, що представляють собою підсистеми; характеризується великим ступенем ймовірнісних характеристик та має емерджентні властивості; відкритою системою, про що свідчить наявність інтенсивних зв’язків (обміну речовиною, енергією, інформацією) з іншими системами. Системний підхід до вивчення обумовлений об’єктивними причинами, зокрема складністю її структури та зв’язків і відношень; динамізмом кількісних й якісних характеристик окремих складових, характером зміни зв’язків тощо. Геодемографічна система регіону є самоорганізованою з одного боку, та  керованою – з іншого, що є одним із протирічь її розвитку.

Тож, будову системи визначають елементи, зв’язки (взаємні обмеження поведінки елементів, зв’язки між елементами, які зумовлюють властивості системи), відношення (відмінності або тотожність елементів, які належать різним ієрархічним рівням), структура (упорядкування відношень елементів, або підсистем, що забезпечує рівновагу системи, або спосіб її організації, або тип зв’язків), організація (встановлення певного порядку відношень між елементами), системоутворюючі фактори (ті, що об’єднують елементи, підсистеми в єдине ціле) [2].

Однією із характеристик властивостей системи (у тому числі – геодемографічної) є втрата або знецінення властивостей системи; зростання організованості системи, її ускладнення, розширення функцій (ентропія – неентропія). У будь-якій соціальній (суспільній) системі на мікрорівні є носії ентропії, як  руйнівного агенту, які не дають суспільству нової інформації (відповідно збільшуючи його ентропію), й носії інформації (конструктивної неентропії), які здатні створювати новий інформаційний ресурс і зменшують ентропію суспільства. Залежноі від їх співвідношення суспільство на макрорівні може розвиватися прогресивно або деградувати. З цього стає очевидним, що система відтворення населення має надзвичайно важливу функцію – вона повинна забезпечити суспільство у майбутньому носіями інформації й максимально обмежити кількість носіїв ентропії. Якщо розвинути останню тезу, то можна визначити суттєві відмінності у розумінні головних функцій геодемографічної системи з різних поглядів (рис. 1).

Безымянный23Рис. 1. Функції геодемографічної системи

Отже, геодемографічну систему доцільно розглядати як функціональну складову соціогеосистеми, яка є динамічною та сенсибілізованою до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, є такою системою, що  самоорганізується та саморозвивається; яку становить населення території з усім комплексом демографічних і територіальних структур, поведінкових й інших особливостей та в якій відбуваються геодемографічні процеси, забезпечуючи безперервне відтворення населення, змінюючи кількісні й якісні характеристики в просторово-часовому континуумі; яка виступає основою соціуму і суспільства [6]. Суспільно-географічне бачення функцій і завдань геодемографічної системи охоплює всі зазначені аспекти й за принципом комплексності дослідження акумулює їх у вигляді основного критерію регіонального суспільного розвитку – зростання якості та рівня життя населення регіону.

Джерела і література

  1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: понятийно-терминологический словарь / Э. Б. Алаев. – М. : Мысль, 1983. – 350 с.
  2. Анохин А. А. Системный подход в географии населения / А. А. Анохин, Н. Д. Савченко, Г. Д. Федоров // Проблемы территориальной организаци экономики. – Л., 1979. – С. 31–38.
  3. Мезенцев К. В. Регіональне прогнозування соціально-економічного розвитку : навч. посіб. / К. В. Мезенцев. – К. : Вид.-поліграф. центр «Київ. ун-т», 2004. – 82 с.
  4. Немец К. А. О системном подходе в управлении геопроцессом / К. А. Немец // Экологическое образование и его роль в обеспечении устойчивого развития Крыма : Материалы науч.-практ. конф. (Симферополь, 9–11 октября 1996 г.). – Симферополь : Крымская инициатива, 1997. – Ч. II. – С. 32–39.
  5. Немец Л. Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты (на примере Украины) : монография / Л. Н. Немец. – Х. : Факт, 2003. – 383 с.
  6. Сегіда К. Геодемографічна система як функціональна підсистема соціогеосистеми / К. Сегіда // Материалы ХХІІІ Международной научно-практической интернет-конференции «Тенденции и перспективы развития науки и образования в условиях глобализации» : сб. науч. трудов. ‒ Переяслав-Хмельницкий, 2017. ‒ Вып. 23. ‒ С. 6–10.
  7. Сегіда К. Суспільно-географічна концепція геодемографічної системи регіону / К.Сегіда // Часопис соціально-економічної географії : міжрегіон. збірн. наук. пр. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2017. – Вип. 22 (1) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://hgj.univer.kharkov.ua/index.php/ru/
  8. Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики : навч. посіб. / О. Г. Топчієв. – Одеса : Астропринт, 2005. – 632 с.
  9. Шаблій O. І. Основи загальної суспільної географії : підруч. / О. І. Шаблій. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 444 с.

The Aspects of Bilateral Cooperation between Ukraine and Iran

UDK 341.232(477+55)

 

 

 

 

 

O. Yaroshevych – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University;

Y. Vozniuk – Candidate of Political Sciences, Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations

  The work is done at the Department of Country Studies and International Relations

Ярошевич О., Вознюк Є В.  Аспекти двосторонньої співпраці України та Ірану. Розглянуто місце Ісламської Республіки Іран у сучасних міжнародних відносинах. Висвітлено договірно-правову базу співпраці України та Ірану. Охарактеризовано двосторонні торгівельно-економічні, гуманітарні та туристичні зв’язки обох держав. Проаналізовано найперспективніші сфери подальшого співробітництва у сфері сільського господарства, науково-технічного співробітництва, металургії, ветеринарії тощо.

Ключові слова: співробітництво, двосторонні відносини, зовнішня політика, договірно-правова база, Україна, Ісламська Республіка Іран.

 

The place of the Islamic Republic of Iran in contemporary international relations is considered. The legal basis of cooperation between Ukraine and Iran is highlighted. Bilateral trade-economic, humanitarian and tourist relations of both countries are characterized. The most promising areas for future cooperation in agriculture, science and technology cooperation, industry, animal husbandry, etc are analyzed.

Key words: cooperation, bilateral relations, foreign policy, legal framework, Ukraine, the Islamic Republic of Iran.

Iran – second only to Saudi Arabia’s oil state, which has about 20 billion dollars income from oil exports. This helps it to retain significant forces and carry out large-scale rearmament. In the West, the dominant view that Iran provides the infrastructure for the production of nuclear weapons with the help of China.

However, Central Asian experts do not consider Iran a threat to security in the region, as increasing their own military capabilities it needs most to create a regional center of force in the Persian Gulf.

Iran sees itself in three ways: as a savior of Islamic values, a leading member of the Third World in the fight against neo-colonialism and the player in oil and gas policy in the international arena. It is able to carry out political and economic patronage region and has vital interests for ensuring stability in the region, but international isolation strongly inhibits such activity. The chances of Iran also reduced due to domination of its own economic model. The weakening of the private sector, is due to the fact that Iranian goods are inferior of Chinese quality. Iran is able to offer advanced technologies that are badly needed new independent states of the region.

Iran’s foreign policy is independent game opposed to Western countries, competing with Turkey and Pakistan and trying not to aggravate relations with Russia. It develops economic and political cooperation with the northern neighbor – Turkmenistan, significantly affect the ethnically and culturally related to it Tajikistan supports Tajik-Uzbek anti-Taliban coalition in Afghanistan [3].

The Islamic Republic of Iran (IRI) has recognized the independence of Ukraine in December 25, 1991. Protocol on establishment of diplomatic relations at level of embassies signed in Kiev on 22 January 1992, and from late January in Kiev responded Embassy of Iran. In October of that year, Ukraine operates Embassy in Tehran.

The legal basis of Ukrainian-Iranian bilateral relations provides the legal basis for mutually beneficial cooperation between the two countries in political, economic and humanitarian spheres.

The fundamental document of bilateral relations between Ukraine and Iran is the Declaration of Principles of friendly cooperation between Ukraine and the IRI signed by the Presidents of the two states in Tehran in April 26, 1992

Cooperation between Ukraine and Iran is a part of the current legal framework, in particular, the Trade Agreement between the Government of Ukraine and the IRI (2001), Agreement between the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Government of the Islamic Republic of Iran on Reciprocal Promotion and Protection of Investments (1996), Memorandum of understanding between Ukraine and the IRI for economic and industrial cooperation (1992) and the Memorandum of understanding of Fourth joint meeting of the Intergovernmental Ukrainian-Iranian commission for economic and trade co workers (2004), arrangements of Third Joint Meeting of the Committee on trade between Ukraine and the Islamic Republic of Iran (2007) [1].

Iran to Ukraine – is a promising economic partner in the region of the Middle East.

Iran is assisting Ukraine in establishing fruitful contacts and establishing cooperation with a number of influential regional organizations – the Organization for Economic Cooperation and the Organization of the Islamic Conference.

The focus in the relations between the two countries paid to expand the scope and volume of trade exchange, the establishment and strengthening of direct contacts between business structures of the two countries to ensure domestic producers long-term contracts, particularly in the areas of engine and aircraft engineering, manufacturing oil and gas equipment, rail cars, power equipment, equipment for the mining industry.

The main products exported from Ukraine to Iran – steel, rolled, oil, railroad cars, pipes for the oil and gas industry, iron fittings, profiles, steam turbines, industrial equipment, paper, cardboard and the like. IRI main products exported to the Ukraine – fruit, dried, copper, fur, leather, aluminum products, plastics, carpets, metals and others.

The structure of Ukrainian exports to Iran: products of steel industry (rolling, tubes, rods, bars, corners, profile) – 47 %; agricultural products (sunflower oil, corn) – 19,2 %, – 11 % fertilizer; machines and equipment for railway, mining industry, power industry equipment, aircraft parts, chemicals and other – 22,8 %. The structure of Iranian exports to Ukraine: cars; agricultural products (dates, pistachios, figs, grapes, fresh or dried); minerals, chemical products; carpets; furniture; leather products and the like.

Promising directions of Ukrainian-Iranian cooperation in the humanitarian field are: establishing productive relationships in higher, secondary and vocational education; strengthening contacts between universities and other higher educational institutions of Ukraine and Iran exchange of teachers, students and professionals; expansion of relations between sports organizations and institutions of physical education between the two countries; enhance cooperation between Ukrainian and Iranian firms that operate in international tourism business; strengthening cooperation between Ukrainian and Iranian filmmakers; establishing direct contacts and mutual exchange between creative and musical groups [4].

Activation of travel business between the two countries contributed to the Agreement between the Government of Ukraine and the Government of the Islamic Republic of Iran on cooperation in tourism. It was signed at the Third joint meeting of the Intergovernmental Ukrainian-Iranian Commission on Economic and Trade Cooperation in May 2002 in Tehran.

Ukraine and Iran is deepening their bilateral relations in the field of livestock, poultry farming, veterinary medicine. The parties plan to expand trade in grain and other food products. Particular attention was paid to scientific and technical cooperation and the introduction of new technologies in the agricultural sector.

According to APK-Inform figures, in 2016/17 MY Ukraine increased export volumes of corn towards countries of the Middle East and Asia. Such trend developed due to the increased competition rates on the global market in terms of the record high production volumes and carry-over stocks.

At the same time, in the current season Iran became a leader of Ukrainian corn purchases. In October-February of 2016/17 MY, the country imported nearly 1.7 mln tonnes of corn from Ukraine, or 17 % of the general supplies in the reporting period. At the same time, during the whole last season Ukraine exported 0.67 mln tonnes of corn to Iran, and the country kept the 8th position only in the rating of major importers of the Ukrainian grain, according to APK-Inform.

It should be noted that enlargement in domestic consumption of the grain contributed to significant growing of corn import volumes to Iran. According to USDA experts, the domestic consumption increased by 26 % compared with 2015/16 MY figures, and totaled 11,1 mln tones [2].

A promising area of cooperation is considered the development of relations between Ukraine and Iran sports organizations. In January 2012 the negotiations between the leaders of Ukraine and Iran boxing federation, the results of which the parties have agreed on a contract with Ukrainian boxing experts who will train Iranian athletes. Traditionally friendly matches were female footsal teams. In August 2012, Iranian athletes come to Kyiv at the invitation of the Football Federation of Ukraine

Therefore, the current legal framework of the Ukrainian-Iranian cultural and humanitarian relations consists of 10 documents. Bilateral trade and economic relations between Ukraine and Iran are carried out in many sectors of industry – this aircraft, machinery, metallurgy and transport sector. Ukraine and Iran is deepening their bilateral relations in the field of livestock, poultry farming, veterinary medicine. The parties plan to expand trade in grain and other food products. Particular attention was paid to scientific and technical cooperation and the introduction of new technologies in the agricultural sector. Also promising area of cooperation is considered the development of relations between Ukraine and Iran sports organizations.

Sources and literature

  1. Формування українсько-іранських відносин [Electronic sourse]. – Mode of access : http://pidruchniki.com/1638052055652/politologiya/formuvannya_ukrayinsko-iranskih_vidnosin
  2. In the first half of 2016/17 MY, Iran became the leader of Ukrainian corn purchases [Electronic sourse]. – Mode of access : http://theiranproject.com/blog/tag/iran-ukraine-relations/
  3. The Iran Nuclear Deal: implications for Ukraine Iran Nuclear Deal [Electronic sourse]. – Mode of access : http://icps.com.ua/en/studies-icps/foreign-policy/the-iran-nuclear-deal-implications-for-ukraine/or Ukraine
  4. The World Factbook [Electronic sourse]. – Mode of access : https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2116.html.

Основні функції православного паломництва в умовах сучасного культурно-духовного розвитку

УДК 930:908:[379.85:291.37]

 

 

 

 

 

В. О. Патійчук – кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки;

Р. П. Якубович – аспірант Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Роботу виконано на кафедрі країнознавства і міжнародних відносин СНУ імені Лесі Українки

Розглянуто основні функції паломництва як соціокультурного феномену сучасного людства. Досліджено основні зміст і значення головних функцій паломництва в сучасних умовах культурно-духовного розвитку. Узагальнено значення паломництва для формування духовних потреб особистості.

Ключові слова: паломництво, функції паломництва, культурно-духовний розвиток, духовні потреби особистості, релігійні потреби.

Patiychuk V. O., Jakubovich R. P. The Key Features of Orthodox Pilgrimage in Today’s Cultural and Spiritual Development. The main functions of the pilgrimage as a sociocultural phenomenon of modern humanity are considered. The basic meaning and significance of the main functions of pilgrimage in the present conditions of cultural and spiritual development are investigated. The importance of pilgrimage for the formation of the spiritual needs of the individual is generalized.

Key words: pilgrimage, pilgrimage function, cultural and spiritual development, spiritual needs of the individual, religious needs.

Актуальність дослідження. Релігійне паломництво у наш час користується значним попитом й популярністю й не тільки в ісламських країнах, де хадж (духовна подорож) до Мекки та Медини є обов’язковим для всіх мусульман, або обмивальне паломництво до річки Ганг є традиційним в індуїзмі, а й у християнстві. Так, наприклад, у православ’ї воно було ще засноване на початку нашої ери, коли місцям хресних страждань Спасителя в Єрусалимі намагалися вклонитися перші християни. До нас дійшли літописні відомості, що ще в кінці ХІ ст. Палестину та інші святі місця почали відвідувати руські монахи [5]. Вагомим для підтримання почуття віри паломництво залишається й у сучасних умовах культурно-духовного розвитку суспільства. Тому вивчення основних функцій паломництва як чинника культурно-духовного розвитку особистості є актуальним у науковому плані, що й зумовило вибір тематики цієї публікації.

Головною метою дослідження є розкриття основних функцій православного паломництва в сучасних умовах культурно-духовного розвитку суспільства. Виходячи з мети дослідження, основним завданням цієї публікації є деталізувати основні функції православного паломництва в сучасних умовах соціокультурного розвитку особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі культурно-духовного розвитку суспільства в нашій країні та загалом у світі зростає науковий і практичний інтерес до релігійного паломництва. Останнє розглядається не тільки як подорожі до святих місць, а й як духовно культова практика для пересічних віруючих [1]. Паломництво займає важливе місце в структурі тимчасових міграцій населення на планеті [4]. Наукові засади сучасного релігієзнавства передбачають ґрунтовне дослідження культової практики різноманітних релігійних течій і конфесій, у тому числі, й тих, у яких паломництво є вагомим елементом культової практики та катехізації населення. Православна церква має давні традиції та витоки, що отримало глибоке теоретичне обґрунтування й практичне вираження у соціальних, мистецьких і народно-традиційних моделях сакральної комунікації українського етносу [3].

В сучасних умовах соціально-інформаційного та культурно-політичного розвитку соціуму вагомими передумовами формування самосвідомості людини є її релігійна самобутність, віра та почуття. Останні є досить значущими чинниками  індивідуального культурно-духовного розвитку особистості. Особливо неабиякого значення у період тотальної секуляризації суспільства та домінування прагматичних тенденцій у глобальному просторі у вихованні молодого покоління відіграють національні культурно-духовні традиції. Паломництво є давньою українською культурно-духовною традицією. В дорадянський період розвитку українські віруючи мали добру традицію звершувати піше паломництво до Києво-Печерської лаври та ходити на прощу в Почаїв, а також  відвідувати інші відомі сакрально-духовні об’єкти України та за кордоном. Із портів Одеси щотижнево відправлялися пороми до Святої Землі, м. Стамбул (колишній Константинополь), Святої Гори Афон та інших християнських святинь Європи та Сходу. В період комуністичної атеїзації паломництво, як один із видів церковної практики, було заборонено й переслідувалося разом із релігійними віруваннями та переконаннями особистості. На сучасному етапі суспільно-політичного розвитку країн Центрально-Східної Європи паломництво й релігійно-паломницький туризм відродилися та активізувалися в традиційних конфесіях віросповідувань держав пострадянського простору. Крім того, паломництво та релігійний туризм мають значний вплив на фінансово-господарський комплекс, культуру та економіку багатьох країн і регіонів світу, у тому числі й України. В цій складній системі взаємодії виникає ряд важливих проблем соціокультурного та конструктивно-прикладного функціонування паломництва, що потребує наукового осмислення та вивчення. Тому паломництво повинно стати важливим напрямом вивчення сучасних філософсько-релігієзнавчих студій [12].

Таким чином, паломництво – це не тільки подорожі до святих місць, але й духовно-культова практика для пересічних віруючих. Паломницькі центри є здебільшого місцями значної територіальної концентрації культурних та історичних сакральних об’єктів, що притягують до себе великі потоки релігійних мігрантів – паломників [6]. Феномен православного паломництва простежується як у світовому релігійному контексті, так і в контексті розвитку української національної культури. Православна церква протягом століть була конститутивним чинником розвитку духовної культури, впливаючи практично на всі (залежно від історичної епохи) сфери життя людини. Українська історична культурно-духовна традиція формувалася саме під впливом православної церкви [13]. Тому вивчення функцій православного паломництва в Україні набуває актуальності й у соціокультурному контексті відродження національної духовної культури.

У складі паломництва фахівці виділяють кілька функціонально-цільових видів: власне паломництво (відвідання святих місць із метою поклоніння основним святиням і реліквіям); релігійно-пізнавальні поїздки (ознайомлення з видатними релігійними місцями, культурно-релігійними пам’ятками, об’єктами, релігійною історією та філософією); наукові та релігійно-просвітницькі подорожі (відвідання релігійних об’єктів істориками, мистецтвознавцями, богословами, соціологами та іншими фахівцями,  які  вивчають релігійну сферу та її суспільно-просторові прояви  тощо) та ін. [8]. Останні два види є фактично релігійним туризмом і користуються попитом переважно для недостатньо оцерковленого населення. Під релігійним туризмом розглядають види діяльності, пов’язані з наданням послуг та задоволенням потреб туристів, які прямують до святих місць і релігійних центрів, що перебувають за межами регіону їх проживання. Його поділяють на два види: паломницький туризм і релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості [7]. Паломницький туризм – це сукупність переміщень представників різних конфесій із культовою метою [4]. Паломництво – прагнення вірян відвідати святі місця та задовольняти свої духовні потреби [11]. Серед причин для здійснення паломництва можна виділити бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг, помолитися за рідних та близьких, отримати духовні дари, проявити відданість вірі, знайти сенс життя тощо [10]. Зараз в Україні триває процес інтенсифікації  релігійного туризму. Створюються туристичні фірми з організації релігійних та паломницьких турів, а також функціонують паломницькі служби при монастирях, церквах й інших релігійних структурах. Лише за останні 3–5 років у нашій країні значно збільшилася кількість туристів, які мають паломницьку мету, а також значна частина релігійних туристів відправляється за кордон із релігійно-пізнавальними цілями [5]. Проте паломництво має низку специфічних функціональних відмінностей від суто релігійно-паломницьких турів, що потрібно враховувати під час їх організації та проведення.

Так, наприклад, паломницький туризм є сукупністю поїздок представників різних релігій для поклоніння святим місцям. Паломник – це здебільшого дуже релігійна людина з уже сформованою системою цінностей [2]. Духовний сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Паломники, на відміну від релігійних туристів, беруть участь у релігійних обрядах і таїнствах, отримують повчання й настанови від священиків і ченців, які перебувають у монастирях і храмах, що їх відвідують [8]. Звичайні туристи, здійснюючи релігійні поїздки, переслідують культурно-пізнавальні цілі, вивчаючи культурно-духовну спадщину й сакральне мистецтво. Вони ставлять за мету більше дізнатися про історію та культуру різних країн, розширити свій кругозір. Паломницькі поїздки можуть відрізнятися різним співвідношенням частки безпосередньо паломництва й частки релігійного туризму. На думку науковців, паломницький тур – це релігійно зумовлена подорож, а культурно-релігійний тур переслідує, передусім, пізнавальні цілі. Для першого характерна реальна участь паломника в релігійному житті храму чи монастиря, можливість відвідування богослужіння, учинення молитовного циклу церковних служб тощо [1].

Паломників цікавить безпосередня участь у релігійних обрядах, тому соціально-психологічна база паломництва набагато ширша, ніж релігійного туризму загалом. Для паломників відвідування музеїв, виставок та інших світських заходів є вторинними або супутніми у власне паломницьких подорожах [6]. Вони їдуть у святі місця поклонитися святим мощам і чудотворним іконам, отримати допомогу, зцілення, відчути зв’язок із Богом, доторкнутися до благодатної сили тощо. При цьому вони можуть керуватися різними мотивами: знайти допомогу або духовну пораду у вирішенні особистих проблеми, морально укріпитися та зцілитися від фізичних і духовних недугів, отримати духовну підтримку від дії благодаті Божої через святі таїнства, ікони, мощі тощо [2].

Досліджуючи зміст будь-якого паломництва, можна зробити висновок, що воно однаково пов’язане з наданням традиційних послуг, як і будь-які інші тури. Проте наявні деякі специфічні властивості релігійного туризму й можна виділити різні функціональні типи паломництва – із пізнавальною та духовно-практичною метою. Що стосується першого, то часто в науковій літературі трапляється поняття «релігійна поїздка», яка передбачає відвідування різних храмів, монастирів, релігійних музеїв, різноманітних культових пам’яток й інших релігійних об’єктів з ознайомчими цілями [4]. Основа для другого – власне паломницьких турів – це духовні орієнтири вірян та їхній духовний досвід, молитовно-культова практика, навички перебування в паломницьких поїздках, потреба духовного спілкування й наставляння, отримання духовних порад і моральної підтримки, бажання збагатити свій духовний кругозір та досвід тощо [11].

Таким чином, потрібно розрізняти кілька форм паломницьких поїздок – власне паломництво (задоволення релігійних потреб і звершення культової практики) та релігійні поїздки культурно-пізнавального характеру. Серед причин для здійснення паломництва можна виокремити бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг; помолитися за рідних та близьких; отримати благодать від святих ікон, мощей, джерел тощо; виконати богоугодну справу; відмолити свої гріхи та близьких; виразити подяку Богові за  земні блага; проявити відданість вірі; прагнення до подвижництва в ім’я віри; знайти сенс життя тощо. Отже, основною функцією паломництва є духовно-компенсаційна – отримання благодаті від святинь та забезпечення психологічної рівноваги та духовно-морального задоволення. Часто паломники беруть на себе під час таких паломницьких подорожей посилені пости, відмову від транспортних засобів та комфортабельних умов проживання тощо, що необхідно враховувати при їх плануванні [2].

На думку Є. Печериці та Є. Шарафанової, основними функціями паломництва є: 1) духовно-просвітницька (знайомство з географією й історією відвідуваного місця, особливостями проведення богослужінь. Деякі монастирі практикують проведення духовних бесід для паломників та екскурсантів, організовують недільні школи, клуби за інтересами тощо); 2) загальноосвітня (монастирі й храми були та є не лише духовними, а й культурними та історичними центрами. У деяких із них розміщені музеї, експозиції яких знайомлять з образотворчими й архітектурними формами, життям і побутом ченців та мирян у різні історичні епохи. Також при монастирях і храмах можуть діяти навчальні заклади, такі як духовні училища, семінарії, академії тощо); 3) місіонерська (поїздки по святих місцях сприяють поширенню та поглибленню своєї віри, пошуку сенсу життя тощо); 4) благодійницька (на території деяких монастирів розміщені богодільні, притулки для дітей-сиріт, притулки для дітей із неблагополучних або асоціальних сімей, благодійні медичні центри, тому організовуються паломницькі поїздки для надання будь-якої допомоги, яку потребує монастир або храм) [9].

Окрім указаних, до функцій паломництва, на нашу думку, потрібно віднести ще навчально-виховну (під час релігійних подорожей віруючі навчаються догматів своєї віри, правил поведінки в храмах, монастирях, вивчають молитви та церковний спів, учаться правильно читати молитви й виконувати необхідні релігійні обряди та ритуали, а також освоюють ази християнської моралі); психолого-комунікаційну (під час паломницьких подорожей відбувається процес пошуку друзів-однодумців, налагоджується спілкування вірян між собою, а також із монахами й священиками); оздоровчо-реабілітаційну (будь-яка паломницька подорож може супроводжуватися релігійною молитовною практикою з метою зцілення душі та тіла, а також звершенням релігійних таїнств й обрядів для спасіння та оздоровлення людей, уключаючи релігійні відправи й участь у церковних таїнствах, наприклад причасті, маслосвятті (соборуванні) тощо, які сприяють душевному заспокоєнню та виліковуванню від важких недругів, уключаючи обряди вигнання злих духів (вичитки), купання у святих джерелах тощо); інформаційно-пізнавальну (часто в паломницькі подорожі мандрують із метою ознайомлення з новими територіями та їхньою історико-культурною й етнорелігійною практикою, заради поповнення своїх знань про інші нації та народи, а також для розширення свого кругозору) тощо.

Отже, за функціональною спрямованістю можна виділити освітні, навчальні, культові, психологічні, оздоровчо-реабілітаційні, пізнавальні та інші паломницькі подорожі. За головним мотивом паломництва можна вказати відвідування: храмів, монастирів, мощей святих угодників, чудотворних ікон; могил видатних церковних діячів), цілющих джерел; місць життя й діяльності релігійних подвижників; участь у богослужіннях; участь у звершеннях таїнств (хрещення, сповідь, причастя, вінчання, маслосвяття тощо); участь у релігійних обрядах і церемоніях (хресні ходи, зібрання, публічні проповіді тощо); вивчення релігійної спадщини; дослідження сакральної архітектури, скульптури, живопису, церковно-ювелірної справи тощо.

Висновки. Таким чином, духовний сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Паломники, на відміну від релігійних туристів, беруть участь у релігійних обрядах і таїнствах, отримують повчання й настанови від священиків і ченців, які перебувають у монастирях та храмах, що їх відвідують. Паломницькі поїздки можуть відрізнятися різним співвідношенням частки безпосередньо паломництва та частки релігійного туризму. Паломництво в православ’ї може виконує різноманітні функції: духовно-компенсаційну, просвітницько-освітню, навчально-виховну, місіонерську, благодійницьку, психолого-комунікаційну, оздоровчо-реабілітаційну, інформаційно-пізнавальну та інші функції, що потребує подальшого наукового вивчення.

 Джерела та література

  1. Житенёв С. Ю. Религиозное паломничество в христианстве, буддизме и мусульманстве: социокультурные, коммуникационные и цивилизационные аспекты / С. Ю. Житенёв. – М. : Индрик, 2012. – 217 c.
  2. Зеленова Е. В. Модель организации православного паломничества / Е. В. Зеленова // Туризм: право и экономика. – 2013. – № 1. – С. 7–10.
  3. Кочеляева Н. А. Паломничество как социокультурный феномен / Н. А. Кочеляева // Культурология в социальном измерении : сб. науч. ст. по итогам Всерос. науч.-практ. конф. (г. Кемерово, 16–17 февраля 2007 г.). – Кемерово : КИЦ, 2008. – С. 105.
  4. Круглова И. В. Религиозный туризм или паломничество? / И. В. Круглова // Научный вестник МГИИТ. – 2012. – № 4. – С. 7–9.
  5. Патийчук В. А. Современные проблемы развития паломнического туризма в Украине / В. А. Патийчук // Туризм и общественная география: вчера, сегодня, завтра : материалы междунар. науч.-практ. конф. (г. Гжель, Р. Ф., 15 ноября 2014 г.). – Гжель : ГГХПИ, 2014. – С. 75–87.
  6. Патійчук В. Класифікація релігійно-паломницьких турів за різноякісними ознаками / В. Патійчук // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки. – 2015. –  № 14 (315). – С. 36–48.
  7. Патійчук В. О. Україна в системі міжнародного релігійно-паломницького туризму / В. О. Патійчук // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. − 2002. − № 1. − С. 223−227.
  8. Патійчук В. Функціональні особливості організації релігійно-паломницьких турів / В. Патійчук // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки. – 2015. –  № 15 (316). – С. 24–31.
  9. Печерица Е. В. Паломнический туризм : сущностные аспекты / Е. В. Печерица, Е. Е. Шарафанова // Современные проблемы науки и образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.science–education.ru/ru/article/view?id=16486
  10. Силантьева М. В. Духовный смысл православного паломничества в эпоху глобализации / М. В. Силантьева // Паломничество и религиозный туризм: многообразие интерпретаций : сб. науч. ст. – Владимир : ВлГУ, 2012. – С. 150–173.
  11. Щербакова Т. В. Духовное содержание паломничества и туризма / Т. В. Щербакова // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 8. – С. 2–5.
  1. Якунин В. Н. Развитие религиозного туризма как составляющей части историко-культурного наследия на современном этапе / В. Н. Якунин [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://edu.tltsu.ru/sites/sites_con-tent/site1238/html/ media90388/61Yakunin
  2. Яроцький П. Л. Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні / П. Л. Яроцький // Філософія туризму : навч.-метод. посіб. / В. С. Пазенок, В. К. Федорченко та ін. – К. : Кондор, 2004. – С. 143–151.

Політика Європейського Союзу щодо поводження з побутовими відходами

УДК 332.021:504.064.45(061.1ЄС)

 

 

В. Р. Романюк – студент 2-го курсу факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
  Роботу виконано на кафедрі  міжнародних економічних відносин та управління проектами СНУ ім. Лесі Українки

Науковий керівник: Н. В. Павліха – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин та управління проектами СНУ ім. Лесі Українки

Проаналізовано політику Європейського Союзу щодо поводження з твердими побутовими відходами. Охарактеризовано нормативно-правову базу ЄС, яка спрямована на вирішення проблеми з переробки та утилізації твердих побутових відходів. Розглянуто основні цілі політики ЄС щодо вирішення проблеми побутових відходів.

Ключові слова: Європейський Союз, політика, побутові відходи, вторинна переробка, утилізація.
       

Romanyuk V. R. EU policy for solid  with waste. EU policy for dealing with solid waste is analyzed. Сharacterized legal framework of the EU, which aims to solve the problem of recycling and disposal of solid waste. Considered the main goals of EU policy to solve the problems of solid waste.

Key words: European Union, policy, solid waste, recycling, utilization.

У світі сьогодні спостерігається погіршення екологічної ситуації, яке пов’язане зі збільшенням викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище та виснаженням природних ресурсів. Одним із завдань для покращення ситуації у цій сфері є вирішення проблеми з побутовими відходами, об’єми яких постійно  збільшуються. Ця проблема є актуальної для різних країн світу, особливо тих, які мають високий рівень розвитку, у тому числі й країн ЄС.

Країни ЄС постійно шукають нові шляхи управління поводженням із твердими побутовими відходами та виробляють спільну політику щодо цього. Поширений метод простого захоронення відходів, який використовується в більшості країн світу, не вирішує цієї проблем та не є економічно доцільним. У провідних європейських країнах (Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Австрія) захороненню підлягає менше 5 % твердих побутових відходів, 35 % – переробляється, 15 % – йде на компостування та отримання біогазу, а решта – в більшості країн потрапляє на спалювання [3].

Зважаючи на складність та серйозність проблеми поводження з відходами, в ЄС розроблена й прийнята велика база нормативних документів у цій сфері діяльності. Країнами прийнято понад 90 Директив у сфері екології, які стосуються спільної політики ЄС щодо очищення стічних вод у міських умовах, захисту повітряного середовища від забруднень, що виділяють установки для спалювання сміття, нагляду йі контролю за перевезенням небезпечних відходів, видалення відпрацьованого масла тощо [8].

Головним нормативно-правовим документом, який визначає правові рамки та основні принципи поводження з відходами, є Директива 75/442/ EWG [2]. Загалом вона нараховує 16 категорій відходів, на основі яких впроваджений єдиний Європейський каталог відходів (рішення 2000/532/EWG), що періодично переглядається й оновлюється [1,2]. У Директиві також визначено основні принципи поводження з відходами, що регулюють діяльність суб’єктів господарювання у цій сфері (рис. 1).

Згідно з Директивою 75/442/EWG країни ЄС повинні створити комплексну та розвинену мережу об’єктів розміщення відходів з урахуванням передових наукових та економічних технологій. Оскільки Директива не забороняє захоронення відходів, а забороняє лише недбале поводження з ними та їх несанкціоноване розміщення, то перед підприємствами постає досить складне завдання, яке передбачає поділ відходів на види, їхній облік та транспортування, отримання необхідних дозволів в уповноважених органах влади тощо.

Важливими правовими актами ЄС у сфері управління відходами є Директиви, присвячені переробці відходів, їх утилізації та транспортуванню (рис. 2). Наприклад, Директива 1999/31/WE встановлює вимоги до знешкодження відходів та їх складування [4]. Директива 94/62 вимагає від країн ЄС переробляти й повторно використовувати відходи [5]. Зазначені нормативно-правові акти становлять основу системи управління відходами у країнах-членах ЄС.

Безымянный23

Рис. 1. Основні принципи поводження з побутовими

відходами згідно Директиви 75/442/ EWG

Зазначені законодавчі акти спрямовані на врегулювання відносин, пов’язаних із проблемами стосовно поводження з відходами, а також системою заходів щодо організаційно-економічного стимулювання ресурсозаощадження. Основними принципами законодавства є мінімізація утворення, максимальна утилізація, забезпечення повного збирання й своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки. Важливим аспектом поводження з відходами є застосування сучасних методів їх ідентифікації, класифікації, паспортизації з метою визначення високоефективних технологій поводження з ними відповідно до стандартів ЄС.

Враховуючи динамічний розвиток сфери поводження з відходами, а також поступовий перехід європейських країн до суспільства рециклінгу, в ЄС запропоновано переглянути деякі зі встановлених директивами цільових показників. Це передбачено в рамках документа «Пропозиції до Директиви щодо внесення змін та доповнень до директив 2008/98/ЄC про відходи, 94/62/ЄC про упаковку та відходи упаковки, 1999/31/ЄC про захоронення відходів, 2000/53/ЄC про транспортні засоби, термін експлуатації яких закінчився, 2006/66/ЄC про батарейки й акумулятори та відходи батарейок й акумуляторів та 2012/19/ЄС про відходи електронного та електричного обладнання» [7].

Безымянный23

Рис. 2Директиви ЄС щодо переробки, утилізації та

транспортування твердих побутових відходів

Проаналізувавши політику ЄС щодо поводження з побутовими відходами,  можна визначити основні її цілі, яких мають досягнути країни ЄС [6]:

–   збільшення обсягів перероблення/повторного використання твердих побутових відходів до 50 % у 2020 р. від загального обсягу їх утворення та до 70 % у 2030 р.;

–   збільшення обсягів перероблення/повторного використання відходів упаковки до 80 % загалом у 2030 р., а також для різних видів матеріалів;

–  поступове скорочення до 2025 р. обсягів захоронення на полігонах для безпечних відходів ресурсоцінних компонентів відходів (у т. ч. полімерів, паперу, металів, скла та біовідходів). Граничний показник їх захоронення не повинен перевищувати 25 %;

‒   зменшення утворення харчових відходів на 30 % із 2017 р. до 2025 р.;

‒ запровадження системи раннього попередження для прогнозування й уникнення можливих труднощів із дотриманням нових вимог;

‒  забезпечення повної «простежуваності» небезпечних відходів;

‒ збільшення економічної ефективності схем розширеної відповідальності виробника шляхом визначення мінімальних умов;

‒ спрощення вимог до звітування та полегшення зобов’язань, що стосуються малих і середніх підприємств;

‒ гармонізації та оптимізації розрахунку цільових показників і підвищення надійності ключових статистичних даних.

Основним документом, який визначає основні напрями політики Європейського Союзу у природоохоронній сфері до 2020 р., є «Сьома програма дій з навколишнього середовища» [9], що набула чинності з 1 січня 2014 р. Питання відходів у ньому не виділяється як окремий пріоритет, а розглядається в контексті чотирьох із дев’яти, встановлених Програмою дій, ключових цілей. Найбільшу увагу поводженню з відходами приділяє ціль 2 «Перехід країн Європейського Союзу до ресурсоефективної, зеленої й конкурентоспроможної низьковуглецевої економіки». Окремі питання поводження з відходами розглядаються у цілі 5 «Поліпшення рівня знань і бази фактичних даних для екологічної політики ЄС»,  цілі 8 «Підвищення стійкості міст ЄС» і цілі 9 «Посилення ефективності ЄС у вирішенні міжнародних екологічних та пов’язаних із кліматом проблем».

Отже, ЄС має розроблену потужну нормативно-правову базу, яка стосується питань поводження з твердими побутовими відходами. Зазначені законодавчі акти спрямовані на мінімізацію утворення відходів, максимальну їх утилізацію, забезпечення повного збирання й своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки.

 Джерела та література

  1. Асоціація «Міжнародний екологічний союз». Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ecounion.at.ua
  2. Директива ЄС 75/442/EWG від 15.07.1975 про відходи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/eli/dir/1975/442/oj
  3. Утилізація ТПВ: від України до Швейцарії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jkg-portal.com.ua/ua/pda/one/utilzacja-tpv-vd-ukrajini-do-shvejcarji-43120
  4. Council Directive 1999/31/EC of 26 April 1999 on the landfill of waste [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX%3A31999L0031
  5. EUROPEAN PARLIAMENT AND COUNCIL DIRECTIVE 94/62/EC of 20 December 1994 on packaging and packaging waste [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/ALL/?uri=CELEX:31994L0062
  6. List of Best Available Techniques Reference documents (BREFs) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eippcb.jrc.ec.europa.eu/reference
  7. Proposal for a Directive of the European Parliament and of the Council amending Directives 2008/98/EC on waste, 94/62/EC on packaging and packaging waste, 1999/31/EC on the landfill of waste, 2000/53/EC on end-of-life vehicles, 2006/66/EC on batteries and accumulators and waste batteries and accumulators, and 2012/19/EU on waste electrical and electronic equipment /* COM/2014/0397 final – 2014/0201 (COD) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52014PC0397
  8. Regulations, Directives and other acts [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://europa.eu/european-union/eu-law/legal-acts_en
  9. Seventh EAP – The new general Union Environment Action Programme to 2020 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/environment/action-programme/.

 

 

The problems and prospects of reforming the France social sphere

UDK 316.44(44)

 

 

V. Pigoliuk – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University
 

 

 

The work is done at the Department of Country Studies and International Relations Scientific supervisor: Y. Vozniuk Candidate of Political Sciences, Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations

The article discusses and analyzes the problems and prospects of social reforming in France. The article deals with socially-oriented model of the economy, the center of which is the “welfare state”. We proved that the social market economy with elements of etatism smoothed negative features of capitalism in France, the government was protecting the interests of workers in recent years.

Key words: reforming, social sphere, France, etatism, socially-oriented model, state support.

Піголюк В. Проблеми та перспективи реформування соціальної сфери Франції. У статті розглянуто та проаналізовано проблеми та перспективи реформування соціальної сфери Франції. Висвітлено соціально-орієнтовану модель економіки країни, в центрі якої перебуває «держава добробуту». Доведено, що соціальне ринкове господарство з елементами етатизму згладжувало негативні риси капіталізму у Франції, держава стояла на захисті інтересів трудящих протягом останніх років.

Ключові слова: реформування, соціальна сфера, Франція, етатизм, соціально-орієнтована модель, державна підтримка.

France has socially-oriented economic model, the center of which is the «welfare state». Because of the high state role in the economy such a system is often referred as etat model (fr.). The role of government in the economy of France: the state redistributes 54 % of GDP, while the number of employed in the public sector is 24 % of the total number of employees.

Social market economy with elements of etatism smoothed negative features of capitalism in France, the state was to protect the interests of workers. The strong tradition of social market economy, especially in the postwar period, contributed to the acquisition of the French major gains in the social sphere.

However, the modern economy is developing in the new environment: globalization of the world economy and the unification of Europe have a significant impact on the national economy. For further successful global development now it requires economic liberalization, the abolition of internal regulations and new technologies that can serve as a scientific and technical basis for economic growth.

In France, economic development hinders social security system, and the problem of brain drain public finances.

Since 1968 social security system was that the salary of civil servants was much higher than pay in the private business. They are not the subject to reduction in 50‒55 years retire, their pension level than wages. Unemployment is also higher than the average wage in the country. However, all these positive social benefits not stopped the aging population and rising unemployment. The unemployment rate in the country in 2010 was approximately 12–13 % of the economically active population [1].

Social guarantees are funded mainly by taxpayers. There are high not only indirect and individual income taxes, but also the social contributions of entrepreneurs. For example, if the US social contributions make up only 6,3 %, in France – 19,3 % of GDP.

Burden on workers fall pensions and unemployment benefits. Thus, the French keep working pensioners and the unemployed, and some companies working one holds not only himself and his family, but at least two seniors. It should be noted that high social security exist only in the public sector. The difference between public and private sector cost is not only in the level of wages and guarantees.

France has long formed almost negative attitude towards private enterprise. Public service until now considered the most promising, and it all aspiring French. Due to the high wages and social security complex in France even such popular professions in the public sector of the economy that are considered demeaning in other countries, such workers in construction, laborers and others.

Access to public service for foreigners is closed. Higher education institutions of the country also focused on training civil servants. Even in the field of research progress state supports, subsidized public sector and venture business as the engine of scientific and technical progress and application of technologies is not encouraged.

The state does not pay much attention to the development of the technological base. Public officials are not interested in the release of high-paying jobs as a result of new technology and new management practices. The French model of management as a result suffers from inefficiency, arbitrariness and encouraging corruption among government officials, and naturally hinders scientific progress [1].

Characteristic of France is also brain drain. In higher education prepared mainly government officials. The isolation of higher and professional education on issues of private business leads to the fact that graduates not finding work in the public sector remain out of work, cannot find work. As a result, the most promising and educated youth finds demand in the labor market and prefer to work abroad. For example, in 2007 a fifth of French graduates chose better than in France and better paying jobs (with low taxes) in the US and the UK [5].

The problem of public finances in the country is such that financial indicators meet Maastricht convergence criteria for monetary 3% deficit and 60% government debt to GDP. However modern social market system of the country is able to degrade over time these figures. This is reflected in the fact that economic growth is slowing, employment is shrinking, the number of pensioners and the level of social incomes rise. Formed balance of the financial system can be broken if the government economic policy will not be amended. This reduces the competitiveness of France and in the world and in the European economy. The high cost of the French workforce makes production unprofitable in France and for domestic and foreign companies. They seek to find a country with a more favorable level of taxation and a more flexible labor market. There is no incentive in the country and for the private sector, which currently serves as the engine of the economy in almost all developed countries [3].

Thus, the social-market model of the French economy needs change. In the 1990s. France’s economy has experienced two stages of reform. The first phase of reforms was associated with an attempt to introduction into the economy of neoconservatism (A. Juppé reform). The task of reforming the social sector neoconservative included: to overcome the crisis of the social system of the French economy, reduce social security number; reach the level criteria of the Maastricht Treaty fiscal position of countries preparing to introduce the euro; implement tax reform; to combat unemployment, increasing labor market flexibility [2].

This program is most concerned civil servants and their loss meant for former high social guarantees. Civil servants were against the reforms, and it caused a wave of protests across the country. Private sector support conversion, but failed to act as consolidated as unions of public servants. The reform was suspended. The only program that was carried out was privatization. Conducted tax reform and introduced a new procedure for immigration.

So many years of experience providing incentives encourage public authorities to hold consumerism when citizens around the country rely on. Created to support their social programs often do not have financial security and effective mechanisms for implementation. To eliminate these drawbacks, the possibilities of introducing state orders (contracts), cooperation agreements, equity subsidies, preferential loans, tendering, involving non-governmental and commercial organizations are discussed.

Sources and literature

  1. Григораш Г. В. Системи соціального страхування зарубіжних країн : навч. посіб. / Г. В. Григораш, Т. Ф. Григораш. В. Я. Олійник, І. Т. Субачов. – К. : Центр учб. літ-ри, 2008. – С. 118‒121.
  2. Дорошко М. С. Романомовні держави Західної Європи : Франція, Іспанія, Португалія, Італія. Країнознавство : навч. посіб. / М. С. Дорошко, Р. А. Кривонос, В. П. Крижанівський. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2009. – С. 151‒173.
  3. Огляд економіки Франції (2015) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrexport.gov.ua/ukr/econ_spivirob/fra/1472.html
  4. Островерская Е. Трансформация социально-экономической модели Франции / Е. Островерская // Мировая экономика и международные отношения. – 2016. – № 4. – С. 40–49.
  5. Рубинский Ю. Демографические проблемы Франции / Ю. Рубинский [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.demoscope.ru/weekly/2009/ 0359/analitphp.

General features of Islamization of Europe

UDK 297.17(4)

 

 

K. Parkhomej – Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University
 

 

 

 

The work is done at the Department of Country Studies and International Relations Scientific supervisor Y. Vozniuk Candidate of Political Sciences, Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations

General features of Islamization of Europe are defined and characterized. Different demographic tendencies are deeply analyzed. Data concerning characteristic features of changes in amount of Christians and Muslim in the Europe are presented. The assessment to the islamization process is given.

Key words: islamization, Europe, Muslim population, demography.

К. В. Пархомей. Загальні риси ісламізації Європи. Розглядаються загальні риси процесу ісламізації в Європі. Аналізуються демографічні тенденції зростання населення, що сповідує іслам в Європейському регіоні. Наводяться дані, щодо характерних особливостей змін у співвідношенні християнського та мусульманського населення, а також оцінка процесу ісламізації у різних країнах Європи.

Ключові слова: ісламізація, Європа, мусульманcьке населення, демографія.

Recent killings in Paris as well as the arrival of hundreds of thousands of mostly Muslim refugees in Europe have drawn renewed attention to the continent’s Muslim population. In many European countries, including France, Belgium, Germany, the United Kingdom and the Netherlands, concerns about growing Muslim communities have led to calls for restrictions on immigration.

Using the Pew Research Center’s most recent population estimates, here are five facts about the size and makeup of the Muslim population in Europe [5, p. 147]:

  1. 1. Germany and France have the largest Muslim populations among European Union member countries. As of 2010, there were 4,8 million Muslims in Germany (5,8 % of the country’s population) and 4,7 million Muslims in France (7,5 %). In Europe overall, however, Russia’s population of 14 million Muslims (10%) is the largest on the continent.
  2. 2. The Muslim share of Europe’s total population has been increasing steadily. In recent decades, the Muslim share of the population throughout Europe grew about 1 percentage point a decade, from 4 % in 1990 to 6 % in 2010. This pattern is expected to continue through 2030, when Muslims are projected to make up 8 % of Europe’s population.
  3. 3. Muslims are younger than other Europeans. In 2010, the median age of Muslims throughout Europe was 32, eight years younger than the median for all Europeans (40). By contrast, the median age of religiously unaffiliated people in Europe, including atheists, agnostics and those with no religion in particular, was 37. The median age of European Christians was 42.
  4. 4. Views of Muslims vary widely across European countries. A Pew Research Center survey conducted this spring in 10 nations found that in eastern and southern Europe, negative views prevailed. However, the majority of respondents in the UK, Germany, France, Sweden and the Netherlands gave Muslims a favorable rating. Views about Muslims are tied to ideology. While 47 % of Germans on the political right give Muslims an unfavorable rating, just 17% on the left do so. The gap between left and right is also roughly 30 percentage points in Italy and Greece.
  5. 5. As of 2010, the European Union was home to about 13 million Muslim immigrants. The foreign-born Muslim population in Germany is primarily made up of Turkish immigrants, but also includes many born in Kosovo, Iraq, Bosnia-Herzegovina and Morocco. The roughly 3 million foreign-born Muslims in France are largely from France’s former colonies of Algeria, Morocco and Tunisia [5, р. 18].

The number of Muslims in Europe has grown from 29,6 million in 1990 to 44,1 million in 2010. Europe’s Muslim population is projected to exceed 58 million by 2030 (tab. 1). Muslims today account for about 6 % of Europe’s total population, up from 4,1 % in 1990. By 2030, Muslims are expected to make up 8 % of Europe’s population. Although Europe’s Muslim population is growing, Europe’s share of the global Muslim population will remain quite small. Less than 3 % of the world’s Muslims are expected to be living in Europe in 2030, about the same portion as in 2010 (2,7 %) [4, p. 36].

Most European Muslims will continue to live in Eastern Europe, but some of the biggest increases in Europe’s Muslim population in absolute numbers over the next 20 years are expected to occur in the United Kingdom, France, Italy, Germany and other countries in Western, Northern and Southern Europe (tab. 1, pic 1).

Table 1

European States with the biggest share of Muslim population as for 2015

State

The amount of Muslim population The percentage of Muslim population in the state The ratio of World Muslim population
Russia 16 482 000 11,7 1,0
Germany 4 026 000 ̴ 5 <1
France 3 554 000 ̴ 6 <1
Albania 2 522 000 79,9 0,2
Great Britain 1 647 000 2,7 0,1
Bosnia and Hercegovina 1 522 000 ̴ 40 <1
The Netherlands 946 000 5,7 0,1
Bulgaria 920 000 12,2 0,1
Macedonia 680 000 33,3 <0,1
Others 3 814 000 1,1 0,2
General in the region 38  112000 5,2 2,4
In the world 1 571 198 000 22,9 100,0

Безымянный23
Pic. 1. The amount of Muslim population

Western Europe, which includes France, Germany and the Netherlands, is expected to have the biggest numerical increase in the size of its Muslim population. The number of Muslims living in this part of Europe is projected to increase by 5,1 million, from 11,3 million in 2010 to 16,4 million in 2030 (tab. 2, pic. 2)). The Muslim share of Western Europe’s total population is expected to increase from 6,0 % in 2010 to 8,6 % in 2030.

The number of Muslims living in Northern Europe, which includes the United Kingdom, is expected to increase from 3,8 million in 2010 to 7,5 million in 2030. Muslims are expected to make up 7,0 % of Northern Europe’s population, up from 3,8 % in 2010.

Table 2

Estimated number of Muslims, 1990‒2030

Region

1990 Percent Increase 

1990–2010, %

2010 Percent Increase

2010–2030, %

Projected

2030

Europe 29 650 000 48,9 44 138 000 31,9 58 209 000
Eastern Europe 15 602 000 17,8 18 376 000 11,9 20 566 000
Northern Europe 1 526 000 147,9 3 783 000 97,5 7 473 000
Southern Europe 8 525 000 25,3 10 682 000 28,9 13 771 000
Western Europe 3 997 000* 182,7 11 297 000 45,2 16 398 000

* Population estimates are rounded to thousands.

Безымянный23

Pic. 2. Estimated number of Muslims, 1990–2030

The number of Muslims in Southern Europe – which includes Balkan countries such as Albania, Bosnia-Herzegovina, Croatia, Kosovo, Montenegro, Republic of Macedonia and Serbia, as well as Greece, Italy, Portugal and Spain – is projected to increase by 3,1 million, from 10,7 million in 2010 to 13,8 million in 2030. Southern Europe as a whole has a higher proportion of Muslims than Eastern Europe; 6,9 % of the population in Southern Europe today is Muslim, compared with 6,2 % of the population in Eastern Europe. By 2030, 8,8 % of people living in Southern Europe are expected to be Muslim, compared with 7,6 % of the population in Eastern Europe.

Most of the growth in Eastern Europe’s Muslim population during the decades studied occurred from 1990 to 2000, when the percentage of Muslims in the population jumped from 4, 9 % to 6,2 %. This increase followed the collapse of communism, when religious identity and expression became more acceptable throughout Eastern Europe. The total number of Muslims in Eastern Europe is expected to increase from 18,4 million in 2010 to 20,6 million in 2030 [5, р. 150].

While many Muslims living in Western and Northern Europe are relatively recent immigrants (or the children or grandchildren of immigrants), most of those in Russia and other parts of Eastern Europe belong to populations that are centuries old. Nevertheless, immigration continues to be a factor in the growth of Eastern Europe’s Muslim population, especially as Muslims continue to move from former Soviet republics to Russia in search of economic opportunities.

Muslims in the eastern parts of Southern Europe, including Albania and Kosovo, tend to belong to long-established Muslim communities, while Muslims in the rest of Southern Europe, stretching from Italy to Portugal, tend to be more recent immigrants.

An average of 55 per cent of people across the 10 European countries surveyed wanted to stop all future immigration from mainly Muslim countries [1, p. 45].

A ban was supported by 71 per cent of people in Poland, 65 per cent in Austria, 53 per cent in Germany and 51 per cent in Italy. In the UK, 47 per cent supported a ban. In no country did more than 32 per cent disagree with a ban [3, p. 33].

Globally, Muslims have the highest fertility rate, an average of 3,1 children per woman – well above replacement level (2,1), the minimum typically needed to maintain a stable population.6 Christians are second, at 2.7 children per woman.

In addition to fertility rates and age distributions, religious switching is likely to play a role in the growth of religious groups. But conversion patterns are complex and varied. In some countries, it is fairly common for adults to leave their childhood religion and switch to another faith. In others, changes in religious identity are rare, legally cumbersome or even illegal.

International migration is another factor that will influence the projected size of religious groups in various regions and countries. Forecasting future migration patterns is difficult, because migration is often linked to government policies and international events that can change quickly. For this reason, many population projections do not include migration in their models [6, р. 1].

In Europe, for instance, the Muslim share of the population is expected to increase from 5,9 % in 2010 to 10,2 % in 2050 when migration is taken into account along with other demographic factors that are driving population change, such as fertility rates and age. Without migration, the Muslim share of Europe’s population in 2050 is projected to be nearly two percentage points lower (8.4 %) [2, р. 37].

Europe is the only region where the total population is projected to decline. Europe’s Christian population is expected to shrink by about 100 million people in the coming decades, dropping from 553 million to 454 million. While Christians will remain the largest religious group in Europe, they are projected to drop from three-quarters of the population to less than two-thirds. By 2050, nearly a quarter of Europeans (23 %) are expected to have no religious affiliation, and Muslims will make up about 10 % of the region’s population

By contrast, net inflows of migrants are expected to have a substantial impact on the religious makeup of many countries in Europe, North America and the Middle East-North Africa region. For example, a net inflow of 1 million Muslims is projected to occur in Europe between 2010 and 2015. Smaller numerical gains from migration also are projected in Europe for both Buddhists and Hindus [5, р. 6].

The main projections in this report indicate that the share of Muslims in Europe’s population will nearly double between 2010 and 2050, from about 5,9 % to 10,2 %. A variety of factors, including higher birth rates and a bulging youth population among Muslims in Europe, underlie this expected increase. But immigration also plays a role. The projected share of Muslims in Europe in 2050 is nearly two percentage points higher than in the alternative scenario with no new migration. Indeed, about half (53%) of the projected growth of Europe’s Muslim population can be attributed to new migration.

 Sources and literature

  1. Авдєєва С. Модернізація мусульманського світу : західний і східний дискурс / А. Авдєєва // Політика і час. – 2007. – № 5. – С. 50–54.
  2. Долгополова С. Европа в объятиях ислама / С. Долгополова // География терроризма. – 2013. – 19 дек. [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://www.antiterrortoday.com/geografiya-terrorizma/proyavleniya-terrorizma-i-ekstremizma-po-stranam/evropa/es/2217-evropa-v-ob-yatiyakh-islama
  3. Коцюруба К. О. Ісламський виклик європейській системі безпеки / К. О. Коцюруба // Проблеми міжнародних відносин. – 2013. – Вип. 7. – C. 94–107.
  4. Оришев А.Б. Численность мусульман в Европе : прогнозы экспертов / А. Б. Оришев // Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. – 2015. – № 3 (ч. 1). – С. 106–109 [Электронный ресурс] – Режим доступа : https://www.applied-research.ru/ru/article/view?id=6489 (дата обращения: 09.03.2017).
  5. The Future of World Religions: Population Growth Projections, 2010‒2050 // Pew Research Center [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pewresearch.org
  6. Duke Selwyn. Islam Is Taking Over Europe ‒ «Without Swords, Without Guns, Without Conquest» / Selwyn Duke // Observer [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://observer.com/2017/01/muslim-population-europe-religion-growing-worldwide/.

The features of US foreign policy under President Jimmy Carter

UDK 327(73)

 

 

T. Lyschuk – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European  National University
 

 

 

 

The work is done at the Department of Country Studies and International Relations Scientific supervisor: Y. Vozniuk Candidate of Political Sciences, Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations

The article deals with the general features of US foreign policy, highlights the main reasons for opposition to the Soviet Union. The main achievements of domestic policy are characterized and the outcome of foreign policy is analyzed.

Key words: foreign policy, the United States, Jimmy Carter, the policy of containment, deterrence policy.

Лищук Т. В. Особливості зовнішньої політики США за президентства Джиммі Картера. У статті розкрито загальні риси розвитку зовнішньої політики США, висвітлено основні причини протистояння Радянському Союзу. Охарактеризовано основні здобутки внутрішньої політики та проаналізовано результати провадження зовнішньої політики держави.

Ключові слова: зовнішня політика, США, Джиммі Картер, політика стримування, політика залякування.

A foreign policy or national external policy is a drafted up blueprint of a state with objectives that safe guide the activities and relationships of one state in its interactions with other states.

There are basic rules to follow when developing a foreign policy, such as the influence of domestic considerations, the behavior of other states, or plans to advance specific geopolitical designs. Every international recognized independent state needs a foreign policy to interact with other states and through its foreign policy, a state tries to lay out what they want to achieve with a said state or regional blocks [1]. As the blueprint of a state set up relations menu, foreign policy of a state is not only concerned with the behavior of a state towards other states, but displays the ways in which the central governments of sovereign states wants to relate with each other and to find a place in the global system in order to achieve various goals or objectives by means of international laws.

The concept guiding American foreign policy in global struggle with the Soviet Union and its allies was containment [3]. It held that the United States did not need to engage in a war to defeat the Soviet Union. Instead it could adopt a policy of constant vigilance and the creation of alliances in which American power would be used to contain and counter Soviet aggressive moves.

During the Cold War, all focused on the conflict between the United States and Communist countries. The main stories were the Communist takeover of China, the Korean War, US relations with Cuba, and the Vietnam War. Thus until the collapse of the Soviet Union in 1991, the US media depicted the world in general and the preceding stories in particular from the American side of the Cold War frame.

Another concept guiding US foreign and military policy during the Cold War was deterrence [5]. According to deterrence theory, nuclear weapons were too powerful and destructive to be used as instruments of warfare. They were best suited to holding an opponent (here, the Soviet Union) in check by threatening it with destruction should it engage in an act of nuclear aggression.

Deterrence strategies are designed to prevent an opponent from undertaking an objectionable course of action. It was an article of faith during the Cold War that nuclear deterrence could not be assumed to exist through the possession of a large nuclear arsenal. The United States adopted a second strike strategy: to deter an attack by possessing the capability to absorb an enemy’s nuclear attack and retaliate with so much force that it could inflict an unacceptable level of damage on its society. Stability was assumed to be assured when both sides adopted such a strategy.

This created a situation of mutual assured destruction. Thus a major concern of policymakers in the United States was that the Soviet Union not be allowed to gain a significant advantage over the United States in the size of its nuclear inventory. Because Soviet leaders shared the same goal, the result was an arms race.

Jimmy Carter, a member of the Democratic Party, took office as the 39th President of the United States on January 20, 1977 at age 52. Carter served in office for 4 years and left when he lost reelection.

Domestic accomplishments of President Carter:

  • Created two new cabinet-level departments: the Department of Energy and the Department of Education;
  • Established a national energy policy that included conservation, price control, and new technology;
  • Took measures to improve the environment through the Alaska National Interest Lands Conservation Act and the Superfund Act, which is designed to clean up sites contaminated with hazardous substances;
  • Espoused a process of bureaucratic streamlining and was responsible for deregulating the airline, trucking, rail, communications, and finance industries [4].

Foreign policy accomplishments of President Carter:

  • Strongly promoted human rights during his tenure and initiated the Camp David Accords, the Panama Canal Treaties, and the second round of Strategic Arms Limitation Talks (SALT II);
  • Presided over the 1979–1981 Iran hostage crisis and the failure of its major rescue operation, resulting in the deaths of eight American servicemen, one Iranian civilian, and the destruction of two aircraft;
  • Boycotted the 1980 Summer Olympics in Moscow in response to the Soviet invasion of Afghanistan in 1979 [2].

Therefore, the general features of US foreign policy is a policy of containment and deterrence policy. The main reasons for opposition to the Soviet Union ‒ are to prevent the spread of communist influence and planting its ideas. The main achievements of foreign policy: strongly promoted human rights, Iran hostage crisis, and conviction of the Soviet invasion of Afghanistan.

Sources and literature

  1. The page you’ve requested does not exist [Electronic resource]. ‒ Mode of access : https://www.cfr.org/world/globalization-politics-american-foreign-policy-new-century/p6330
  2. The Cold War: The Geography of Containment [Electronic resource]. – Mode of access : http://www.oldenburger.us/gary/docs/TheColdWar.htm
  3. The Major Foreign and National Security Policies [Electronic resource]. – Mode of access : https://2012books.lardbucket.org/books/21st-century-american-government-and-politics/
  4. The Origins of the Cold War Seth Center University of Virginia [Electronic resource]. – Mode of access : http://www.vcdh.virginia.edu/solguide/VUS12/ html
  5. University of South Florida Scholar Commons [Electronic resource]. – Mode of access : http://scholarcommons.usf.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=7283& context=etd.