Геодемографічна система: властивості та функції

УДК 911.3

 

 

 

К. Ю. Сегіда – кандидат географічних наук, докторант, доцент кафедри соціально-економічної географії і регіонознавства факультету геології, географії, рекреації і туризму Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
  Роботу виконано на кафедрі соціально-економічної географії і регіонознавства факультету геології, географії, рекреації і туризму ХНУ імені В. Н. Каразіна

 Розглянуто сутність геодемографічної системи з позиції суспільної географії. Представлено системні властивості геодемографічної системи. Розкрито функції геодемографічної системи, у тому числі відтворювальну, соціальну, економічну та еволюційну.

Ключові слова: населення, геодемографічна система, соціогеосистема, властивості системи, функції геодемографічної системи.

Sehida K. Y. Geodemographic System: Properties and Functions. The essence of the geodemographic system from the perspective of social geography is considered. System properties of geodemographic system are presented. The functions of geodemographic system, including reproductive, social, economic, evolutionary and other are considered.

Key words: population, geodemographic system, sociogeosystem, system properties, functions of geodemographic system.

Актуальність геодемографічних досліджень зумовлена низкою нагальних демографічних проблем. При всій важливості оцінки стану геодемографічних процесів, більш важливим є вивчення розвитку населення, вивчення зовнішніх і внутрішніх чинників, що їх обумовлюють. Вивчення геодемографічної системи зумовлено застосуванням системного та синергетичного підходів, у такому разі геодемографічну ситуацію розглядають як певний стан досліджуваної системи. Враховуючи теоретико-методологічне надбання суспільно-географічної науки, геодемографічну систему доцільно розглядати як функціональну складову соціогеосистеми, якій притаманні системні властивості [1; 2; 3; 4; 5; 8; 9]:

  • структурність (складається з множини елементів, сукупність взаємопов’язаних підсистем та окремих елементів утворює структуру системи), елементами геодемографічної системи виступають люди, групи людей, територіальні спільності людей (громади) різних рівнів;
  • цілісність (тісний взаємозв’язок між елементами та підсистемами забезпечує функціонування системи як єдиного цілого, будь-які зміни призводять до змін всіх елементів і підсистем системи) як із боку складових елементів, що ставить завдання просторового розмежування системи, так і цілісність із боку існуючих внутрішніх зв’язків, що обумовлює необхідність вивчення структури геодемографічної системи, відносну самостійність системи та її елементів, що засновано на принципі неподільності елементів і системи на певному структурному рівні;
  • ієрархічність та територіальність (розміщення в просторі та наявність просторових відносин і зв’язків між структурними елементами,  всі елементи системи є ієрархічно упорядкованими, тобто підпорядковані між собою, діляться на підсистеми й елементи різного рангу: локальні, регіональні, національні тощо); межі геодемографічної системи виділяються на основі спільності елементів, компактності їхнього розташування, наявності системоутворюючих зв’язків тощо, тому її межі визначаються адміністративно-територіальними кордонами; найбільш виправданим є дослідження регіональної геодемографічної системи в межах якої виділяють геодемографічні системи низових громад (сіл, селищ, міст) та районів;
  • організованість (рівень її внутрішньої упорядкованості, рівень узгодженості взаємоспівдії елементів та підсистем; упорядкованість визначається кількісно як величина, обернена до ентропії системи), особливого значення ця властивість набуває під час дослідження геодемографічної системи із застосуванням синергетичного підходу;
  • еквіпотенційність (кожний елемент системи можна розглядати як окрему систему, водночас вся система може розглядатися як неподільне ціле (тобто як елемент) або як окрема підсистема системи вищого рівня), геодемографічна система є функціональною підсистемою соціогеосистеми;
  • функціональність (функції системи визначають її властивості та параметри як цілого), головною функцією геодемографічної системи є відтворювальна, яка забезпечує постійне оновлення поколінь, а також соціальна, економічна, еволюційна та інші;
  • взаємопов’язаність (сукупність зв’язків і відношень між складовими елементами, які за силою перевищують зв’язки й відношення між елементами системи та елементами, що не входять у систему);
  • емерджентність (цілісність складових елементів і підсистем забезпечує появу нових якостей, яких не мали її складові елементи), наприклад особистість – сім’я – соціум;
  • автономність (прагнення до більшої внутрішньої упорядкованості, відновлення елементів і функцій);
  • стійкість (прагнення до збереження або до такого розвитку структури, що забезпечувало б виконання системою генералізованої функції);
  • динамічність (схильність до постійних змін, які можуть бути циклічними, відбуватися під впливом сил ззовні та внутрішніх суперечностей її розвитку, що мають оборотний характер і не призводять до перебудови структури системи; інваріант системи має велике значення, дає змогу ідентифікувати систему незалежно від її динамічного стану);
  • еволюційність (зміна у бік удосконалення, підвищення стійкості, або у бік занепаду; істотні зміни забезпечують перехід із одного стану в інший – вона розвивається, еволюціонує, в результаті еволюції можуть змінюватися функції системи та її елементів, структура системи, ієрархія) прикладом може слугувати демографічний перехід;
  • керованість (наявність зовнішньої або внутрішньої системи управління) [9].

Найбільш важливими системоутворюючими зв’язками в геодемографічній системі виступають демографічні, які відображають природний та міграційних рух населення та статево-вікову структуру населення. Важливим є вивчення зв’язків та елементів системи, у тому числі зв’язків між елементами одного ієрархічного рівня та зв’язків між об’єктами різних рівнів, а також вивчення відносин з іншими системами (в межах системи більш високого рівня), вивчення двосторонніх зв’язків: із позиції обумовленості системи зовнішніми чинниками та з позиції впливу геодемографічної системи на інші.

Крім того, регіональна геодемографічна система є складною системою, оскільки деякі її елементи утворюють окремі системи, що представляють собою підсистеми; характеризується великим ступенем ймовірнісних характеристик та має емерджентні властивості; відкритою системою, про що свідчить наявність інтенсивних зв’язків (обміну речовиною, енергією, інформацією) з іншими системами. Системний підхід до вивчення обумовлений об’єктивними причинами, зокрема складністю її структури та зв’язків і відношень; динамізмом кількісних й якісних характеристик окремих складових, характером зміни зв’язків тощо. Геодемографічна система регіону є самоорганізованою з одного боку, та  керованою – з іншого, що є одним із протирічь її розвитку.

Тож, будову системи визначають елементи, зв’язки (взаємні обмеження поведінки елементів, зв’язки між елементами, які зумовлюють властивості системи), відношення (відмінності або тотожність елементів, які належать різним ієрархічним рівням), структура (упорядкування відношень елементів, або підсистем, що забезпечує рівновагу системи, або спосіб її організації, або тип зв’язків), організація (встановлення певного порядку відношень між елементами), системоутворюючі фактори (ті, що об’єднують елементи, підсистеми в єдине ціле) [2].

Однією із характеристик властивостей системи (у тому числі – геодемографічної) є втрата або знецінення властивостей системи; зростання організованості системи, її ускладнення, розширення функцій (ентропія – неентропія). У будь-якій соціальній (суспільній) системі на мікрорівні є носії ентропії, як  руйнівного агенту, які не дають суспільству нової інформації (відповідно збільшуючи його ентропію), й носії інформації (конструктивної неентропії), які здатні створювати новий інформаційний ресурс і зменшують ентропію суспільства. Залежноі від їх співвідношення суспільство на макрорівні може розвиватися прогресивно або деградувати. З цього стає очевидним, що система відтворення населення має надзвичайно важливу функцію – вона повинна забезпечити суспільство у майбутньому носіями інформації й максимально обмежити кількість носіїв ентропії. Якщо розвинути останню тезу, то можна визначити суттєві відмінності у розумінні головних функцій геодемографічної системи з різних поглядів (рис. 1).

Безымянный23Рис. 1. Функції геодемографічної системи

Отже, геодемографічну систему доцільно розглядати як функціональну складову соціогеосистеми, яка є динамічною та сенсибілізованою до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, є такою системою, що  самоорганізується та саморозвивається; яку становить населення території з усім комплексом демографічних і територіальних структур, поведінкових й інших особливостей та в якій відбуваються геодемографічні процеси, забезпечуючи безперервне відтворення населення, змінюючи кількісні й якісні характеристики в просторово-часовому континуумі; яка виступає основою соціуму і суспільства [6]. Суспільно-географічне бачення функцій і завдань геодемографічної системи охоплює всі зазначені аспекти й за принципом комплексності дослідження акумулює їх у вигляді основного критерію регіонального суспільного розвитку – зростання якості та рівня життя населення регіону.

Джерела і література

  1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: понятийно-терминологический словарь / Э. Б. Алаев. – М. : Мысль, 1983. – 350 с.
  2. Анохин А. А. Системный подход в географии населения / А. А. Анохин, Н. Д. Савченко, Г. Д. Федоров // Проблемы территориальной организаци экономики. – Л., 1979. – С. 31–38.
  3. Мезенцев К. В. Регіональне прогнозування соціально-економічного розвитку : навч. посіб. / К. В. Мезенцев. – К. : Вид.-поліграф. центр «Київ. ун-т», 2004. – 82 с.
  4. Немец К. А. О системном подходе в управлении геопроцессом / К. А. Немец // Экологическое образование и его роль в обеспечении устойчивого развития Крыма : Материалы науч.-практ. конф. (Симферополь, 9–11 октября 1996 г.). – Симферополь : Крымская инициатива, 1997. – Ч. II. – С. 32–39.
  5. Немец Л. Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты (на примере Украины) : монография / Л. Н. Немец. – Х. : Факт, 2003. – 383 с.
  6. Сегіда К. Геодемографічна система як функціональна підсистема соціогеосистеми / К. Сегіда // Материалы ХХІІІ Международной научно-практической интернет-конференции «Тенденции и перспективы развития науки и образования в условиях глобализации» : сб. науч. трудов. ‒ Переяслав-Хмельницкий, 2017. ‒ Вып. 23. ‒ С. 6–10.
  7. Сегіда К. Суспільно-географічна концепція геодемографічної системи регіону / К.Сегіда // Часопис соціально-економічної географії : міжрегіон. збірн. наук. пр. – Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2017. – Вип. 22 (1) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://hgj.univer.kharkov.ua/index.php/ru/
  8. Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики : навч. посіб. / О. Г. Топчієв. – Одеса : Астропринт, 2005. – 632 с.
  9. Шаблій O. І. Основи загальної суспільної географії : підруч. / О. І. Шаблій. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 444 с.

Основні функції православного паломництва в умовах сучасного культурно-духовного розвитку

УДК 930:908:[379.85:291.37]

 

 

 

 

 

В. О. Патійчук – кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки;

Р. П. Якубович – аспірант Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Роботу виконано на кафедрі країнознавства і міжнародних відносин СНУ імені Лесі Українки

Розглянуто основні функції паломництва як соціокультурного феномену сучасного людства. Досліджено основні зміст і значення головних функцій паломництва в сучасних умовах культурно-духовного розвитку. Узагальнено значення паломництва для формування духовних потреб особистості.

Ключові слова: паломництво, функції паломництва, культурно-духовний розвиток, духовні потреби особистості, релігійні потреби.

Patiychuk V. O., Jakubovich R. P. The Key Features of Orthodox Pilgrimage in Today’s Cultural and Spiritual Development. The main functions of the pilgrimage as a sociocultural phenomenon of modern humanity are considered. The basic meaning and significance of the main functions of pilgrimage in the present conditions of cultural and spiritual development are investigated. The importance of pilgrimage for the formation of the spiritual needs of the individual is generalized.

Key words: pilgrimage, pilgrimage function, cultural and spiritual development, spiritual needs of the individual, religious needs.

Актуальність дослідження. Релігійне паломництво у наш час користується значним попитом й популярністю й не тільки в ісламських країнах, де хадж (духовна подорож) до Мекки та Медини є обов’язковим для всіх мусульман, або обмивальне паломництво до річки Ганг є традиційним в індуїзмі, а й у християнстві. Так, наприклад, у православ’ї воно було ще засноване на початку нашої ери, коли місцям хресних страждань Спасителя в Єрусалимі намагалися вклонитися перші християни. До нас дійшли літописні відомості, що ще в кінці ХІ ст. Палестину та інші святі місця почали відвідувати руські монахи [5]. Вагомим для підтримання почуття віри паломництво залишається й у сучасних умовах культурно-духовного розвитку суспільства. Тому вивчення основних функцій паломництва як чинника культурно-духовного розвитку особистості є актуальним у науковому плані, що й зумовило вибір тематики цієї публікації.

Головною метою дослідження є розкриття основних функцій православного паломництва в сучасних умовах культурно-духовного розвитку суспільства. Виходячи з мети дослідження, основним завданням цієї публікації є деталізувати основні функції православного паломництва в сучасних умовах соціокультурного розвитку особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі культурно-духовного розвитку суспільства в нашій країні та загалом у світі зростає науковий і практичний інтерес до релігійного паломництва. Останнє розглядається не тільки як подорожі до святих місць, а й як духовно культова практика для пересічних віруючих [1]. Паломництво займає важливе місце в структурі тимчасових міграцій населення на планеті [4]. Наукові засади сучасного релігієзнавства передбачають ґрунтовне дослідження культової практики різноманітних релігійних течій і конфесій, у тому числі, й тих, у яких паломництво є вагомим елементом культової практики та катехізації населення. Православна церква має давні традиції та витоки, що отримало глибоке теоретичне обґрунтування й практичне вираження у соціальних, мистецьких і народно-традиційних моделях сакральної комунікації українського етносу [3].

В сучасних умовах соціально-інформаційного та культурно-політичного розвитку соціуму вагомими передумовами формування самосвідомості людини є її релігійна самобутність, віра та почуття. Останні є досить значущими чинниками  індивідуального культурно-духовного розвитку особистості. Особливо неабиякого значення у період тотальної секуляризації суспільства та домінування прагматичних тенденцій у глобальному просторі у вихованні молодого покоління відіграють національні культурно-духовні традиції. Паломництво є давньою українською культурно-духовною традицією. В дорадянський період розвитку українські віруючи мали добру традицію звершувати піше паломництво до Києво-Печерської лаври та ходити на прощу в Почаїв, а також  відвідувати інші відомі сакрально-духовні об’єкти України та за кордоном. Із портів Одеси щотижнево відправлялися пороми до Святої Землі, м. Стамбул (колишній Константинополь), Святої Гори Афон та інших християнських святинь Європи та Сходу. В період комуністичної атеїзації паломництво, як один із видів церковної практики, було заборонено й переслідувалося разом із релігійними віруваннями та переконаннями особистості. На сучасному етапі суспільно-політичного розвитку країн Центрально-Східної Європи паломництво й релігійно-паломницький туризм відродилися та активізувалися в традиційних конфесіях віросповідувань держав пострадянського простору. Крім того, паломництво та релігійний туризм мають значний вплив на фінансово-господарський комплекс, культуру та економіку багатьох країн і регіонів світу, у тому числі й України. В цій складній системі взаємодії виникає ряд важливих проблем соціокультурного та конструктивно-прикладного функціонування паломництва, що потребує наукового осмислення та вивчення. Тому паломництво повинно стати важливим напрямом вивчення сучасних філософсько-релігієзнавчих студій [12].

Таким чином, паломництво – це не тільки подорожі до святих місць, але й духовно-культова практика для пересічних віруючих. Паломницькі центри є здебільшого місцями значної територіальної концентрації культурних та історичних сакральних об’єктів, що притягують до себе великі потоки релігійних мігрантів – паломників [6]. Феномен православного паломництва простежується як у світовому релігійному контексті, так і в контексті розвитку української національної культури. Православна церква протягом століть була конститутивним чинником розвитку духовної культури, впливаючи практично на всі (залежно від історичної епохи) сфери життя людини. Українська історична культурно-духовна традиція формувалася саме під впливом православної церкви [13]. Тому вивчення функцій православного паломництва в Україні набуває актуальності й у соціокультурному контексті відродження національної духовної культури.

У складі паломництва фахівці виділяють кілька функціонально-цільових видів: власне паломництво (відвідання святих місць із метою поклоніння основним святиням і реліквіям); релігійно-пізнавальні поїздки (ознайомлення з видатними релігійними місцями, культурно-релігійними пам’ятками, об’єктами, релігійною історією та філософією); наукові та релігійно-просвітницькі подорожі (відвідання релігійних об’єктів істориками, мистецтвознавцями, богословами, соціологами та іншими фахівцями,  які  вивчають релігійну сферу та її суспільно-просторові прояви  тощо) та ін. [8]. Останні два види є фактично релігійним туризмом і користуються попитом переважно для недостатньо оцерковленого населення. Під релігійним туризмом розглядають види діяльності, пов’язані з наданням послуг та задоволенням потреб туристів, які прямують до святих місць і релігійних центрів, що перебувають за межами регіону їх проживання. Його поділяють на два види: паломницький туризм і релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості [7]. Паломницький туризм – це сукупність переміщень представників різних конфесій із культовою метою [4]. Паломництво – прагнення вірян відвідати святі місця та задовольняти свої духовні потреби [11]. Серед причин для здійснення паломництва можна виділити бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг, помолитися за рідних та близьких, отримати духовні дари, проявити відданість вірі, знайти сенс життя тощо [10]. Зараз в Україні триває процес інтенсифікації  релігійного туризму. Створюються туристичні фірми з організації релігійних та паломницьких турів, а також функціонують паломницькі служби при монастирях, церквах й інших релігійних структурах. Лише за останні 3–5 років у нашій країні значно збільшилася кількість туристів, які мають паломницьку мету, а також значна частина релігійних туристів відправляється за кордон із релігійно-пізнавальними цілями [5]. Проте паломництво має низку специфічних функціональних відмінностей від суто релігійно-паломницьких турів, що потрібно враховувати під час їх організації та проведення.

Так, наприклад, паломницький туризм є сукупністю поїздок представників різних релігій для поклоніння святим місцям. Паломник – це здебільшого дуже релігійна людина з уже сформованою системою цінностей [2]. Духовний сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Паломники, на відміну від релігійних туристів, беруть участь у релігійних обрядах і таїнствах, отримують повчання й настанови від священиків і ченців, які перебувають у монастирях і храмах, що їх відвідують [8]. Звичайні туристи, здійснюючи релігійні поїздки, переслідують культурно-пізнавальні цілі, вивчаючи культурно-духовну спадщину й сакральне мистецтво. Вони ставлять за мету більше дізнатися про історію та культуру різних країн, розширити свій кругозір. Паломницькі поїздки можуть відрізнятися різним співвідношенням частки безпосередньо паломництва й частки релігійного туризму. На думку науковців, паломницький тур – це релігійно зумовлена подорож, а культурно-релігійний тур переслідує, передусім, пізнавальні цілі. Для першого характерна реальна участь паломника в релігійному житті храму чи монастиря, можливість відвідування богослужіння, учинення молитовного циклу церковних служб тощо [1].

Паломників цікавить безпосередня участь у релігійних обрядах, тому соціально-психологічна база паломництва набагато ширша, ніж релігійного туризму загалом. Для паломників відвідування музеїв, виставок та інших світських заходів є вторинними або супутніми у власне паломницьких подорожах [6]. Вони їдуть у святі місця поклонитися святим мощам і чудотворним іконам, отримати допомогу, зцілення, відчути зв’язок із Богом, доторкнутися до благодатної сили тощо. При цьому вони можуть керуватися різними мотивами: знайти допомогу або духовну пораду у вирішенні особистих проблеми, морально укріпитися та зцілитися від фізичних і духовних недугів, отримати духовну підтримку від дії благодаті Божої через святі таїнства, ікони, мощі тощо [2].

Досліджуючи зміст будь-якого паломництва, можна зробити висновок, що воно однаково пов’язане з наданням традиційних послуг, як і будь-які інші тури. Проте наявні деякі специфічні властивості релігійного туризму й можна виділити різні функціональні типи паломництва – із пізнавальною та духовно-практичною метою. Що стосується першого, то часто в науковій літературі трапляється поняття «релігійна поїздка», яка передбачає відвідування різних храмів, монастирів, релігійних музеїв, різноманітних культових пам’яток й інших релігійних об’єктів з ознайомчими цілями [4]. Основа для другого – власне паломницьких турів – це духовні орієнтири вірян та їхній духовний досвід, молитовно-культова практика, навички перебування в паломницьких поїздках, потреба духовного спілкування й наставляння, отримання духовних порад і моральної підтримки, бажання збагатити свій духовний кругозір та досвід тощо [11].

Таким чином, потрібно розрізняти кілька форм паломницьких поїздок – власне паломництво (задоволення релігійних потреб і звершення культової практики) та релігійні поїздки культурно-пізнавального характеру. Серед причин для здійснення паломництва можна виокремити бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг; помолитися за рідних та близьких; отримати благодать від святих ікон, мощей, джерел тощо; виконати богоугодну справу; відмолити свої гріхи та близьких; виразити подяку Богові за  земні блага; проявити відданість вірі; прагнення до подвижництва в ім’я віри; знайти сенс життя тощо. Отже, основною функцією паломництва є духовно-компенсаційна – отримання благодаті від святинь та забезпечення психологічної рівноваги та духовно-морального задоволення. Часто паломники беруть на себе під час таких паломницьких подорожей посилені пости, відмову від транспортних засобів та комфортабельних умов проживання тощо, що необхідно враховувати при їх плануванні [2].

На думку Є. Печериці та Є. Шарафанової, основними функціями паломництва є: 1) духовно-просвітницька (знайомство з географією й історією відвідуваного місця, особливостями проведення богослужінь. Деякі монастирі практикують проведення духовних бесід для паломників та екскурсантів, організовують недільні школи, клуби за інтересами тощо); 2) загальноосвітня (монастирі й храми були та є не лише духовними, а й культурними та історичними центрами. У деяких із них розміщені музеї, експозиції яких знайомлять з образотворчими й архітектурними формами, життям і побутом ченців та мирян у різні історичні епохи. Також при монастирях і храмах можуть діяти навчальні заклади, такі як духовні училища, семінарії, академії тощо); 3) місіонерська (поїздки по святих місцях сприяють поширенню та поглибленню своєї віри, пошуку сенсу життя тощо); 4) благодійницька (на території деяких монастирів розміщені богодільні, притулки для дітей-сиріт, притулки для дітей із неблагополучних або асоціальних сімей, благодійні медичні центри, тому організовуються паломницькі поїздки для надання будь-якої допомоги, яку потребує монастир або храм) [9].

Окрім указаних, до функцій паломництва, на нашу думку, потрібно віднести ще навчально-виховну (під час релігійних подорожей віруючі навчаються догматів своєї віри, правил поведінки в храмах, монастирях, вивчають молитви та церковний спів, учаться правильно читати молитви й виконувати необхідні релігійні обряди та ритуали, а також освоюють ази християнської моралі); психолого-комунікаційну (під час паломницьких подорожей відбувається процес пошуку друзів-однодумців, налагоджується спілкування вірян між собою, а також із монахами й священиками); оздоровчо-реабілітаційну (будь-яка паломницька подорож може супроводжуватися релігійною молитовною практикою з метою зцілення душі та тіла, а також звершенням релігійних таїнств й обрядів для спасіння та оздоровлення людей, уключаючи релігійні відправи й участь у церковних таїнствах, наприклад причасті, маслосвятті (соборуванні) тощо, які сприяють душевному заспокоєнню та виліковуванню від важких недругів, уключаючи обряди вигнання злих духів (вичитки), купання у святих джерелах тощо); інформаційно-пізнавальну (часто в паломницькі подорожі мандрують із метою ознайомлення з новими територіями та їхньою історико-культурною й етнорелігійною практикою, заради поповнення своїх знань про інші нації та народи, а також для розширення свого кругозору) тощо.

Отже, за функціональною спрямованістю можна виділити освітні, навчальні, культові, психологічні, оздоровчо-реабілітаційні, пізнавальні та інші паломницькі подорожі. За головним мотивом паломництва можна вказати відвідування: храмів, монастирів, мощей святих угодників, чудотворних ікон; могил видатних церковних діячів), цілющих джерел; місць життя й діяльності релігійних подвижників; участь у богослужіннях; участь у звершеннях таїнств (хрещення, сповідь, причастя, вінчання, маслосвяття тощо); участь у релігійних обрядах і церемоніях (хресні ходи, зібрання, публічні проповіді тощо); вивчення релігійної спадщини; дослідження сакральної архітектури, скульптури, живопису, церковно-ювелірної справи тощо.

Висновки. Таким чином, духовний сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Паломники, на відміну від релігійних туристів, беруть участь у релігійних обрядах і таїнствах, отримують повчання й настанови від священиків і ченців, які перебувають у монастирях та храмах, що їх відвідують. Паломницькі поїздки можуть відрізнятися різним співвідношенням частки безпосередньо паломництва та частки релігійного туризму. Паломництво в православ’ї може виконує різноманітні функції: духовно-компенсаційну, просвітницько-освітню, навчально-виховну, місіонерську, благодійницьку, психолого-комунікаційну, оздоровчо-реабілітаційну, інформаційно-пізнавальну та інші функції, що потребує подальшого наукового вивчення.

 Джерела та література

  1. Житенёв С. Ю. Религиозное паломничество в христианстве, буддизме и мусульманстве: социокультурные, коммуникационные и цивилизационные аспекты / С. Ю. Житенёв. – М. : Индрик, 2012. – 217 c.
  2. Зеленова Е. В. Модель организации православного паломничества / Е. В. Зеленова // Туризм: право и экономика. – 2013. – № 1. – С. 7–10.
  3. Кочеляева Н. А. Паломничество как социокультурный феномен / Н. А. Кочеляева // Культурология в социальном измерении : сб. науч. ст. по итогам Всерос. науч.-практ. конф. (г. Кемерово, 16–17 февраля 2007 г.). – Кемерово : КИЦ, 2008. – С. 105.
  4. Круглова И. В. Религиозный туризм или паломничество? / И. В. Круглова // Научный вестник МГИИТ. – 2012. – № 4. – С. 7–9.
  5. Патийчук В. А. Современные проблемы развития паломнического туризма в Украине / В. А. Патийчук // Туризм и общественная география: вчера, сегодня, завтра : материалы междунар. науч.-практ. конф. (г. Гжель, Р. Ф., 15 ноября 2014 г.). – Гжель : ГГХПИ, 2014. – С. 75–87.
  6. Патійчук В. Класифікація релігійно-паломницьких турів за різноякісними ознаками / В. Патійчук // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки. – 2015. –  № 14 (315). – С. 36–48.
  7. Патійчук В. О. Україна в системі міжнародного релігійно-паломницького туризму / В. О. Патійчук // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. − 2002. − № 1. − С. 223−227.
  8. Патійчук В. Функціональні особливості організації релігійно-паломницьких турів / В. Патійчук // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки. – 2015. –  № 15 (316). – С. 24–31.
  9. Печерица Е. В. Паломнический туризм : сущностные аспекты / Е. В. Печерица, Е. Е. Шарафанова // Современные проблемы науки и образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.science–education.ru/ru/article/view?id=16486
  10. Силантьева М. В. Духовный смысл православного паломничества в эпоху глобализации / М. В. Силантьева // Паломничество и религиозный туризм: многообразие интерпретаций : сб. науч. ст. – Владимир : ВлГУ, 2012. – С. 150–173.
  11. Щербакова Т. В. Духовное содержание паломничества и туризма / Т. В. Щербакова // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 8. – С. 2–5.
  1. Якунин В. Н. Развитие религиозного туризма как составляющей части историко-культурного наследия на современном этапе / В. Н. Якунин [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://edu.tltsu.ru/sites/sites_con-tent/site1238/html/ media90388/61Yakunin
  2. Яроцький П. Л. Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні / П. Л. Яроцький // Філософія туризму : навч.-метод. посіб. / В. С. Пазенок, В. К. Федорченко та ін. – К. : Кондор, 2004. – С. 143–151.

Політика Європейського Союзу щодо поводження з побутовими відходами

УДК 332.021:504.064.45(061.1ЄС)

 

 

В. Р. Романюк – студент 2-го курсу факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
  Роботу виконано на кафедрі  міжнародних економічних відносин та управління проектами СНУ ім. Лесі Українки

Науковий керівник: Н. В. Павліха – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин та управління проектами СНУ ім. Лесі Українки

Проаналізовано політику Європейського Союзу щодо поводження з твердими побутовими відходами. Охарактеризовано нормативно-правову базу ЄС, яка спрямована на вирішення проблеми з переробки та утилізації твердих побутових відходів. Розглянуто основні цілі політики ЄС щодо вирішення проблеми побутових відходів.

Ключові слова: Європейський Союз, політика, побутові відходи, вторинна переробка, утилізація.
       

Romanyuk V. R. EU policy for solid  with waste. EU policy for dealing with solid waste is analyzed. Сharacterized legal framework of the EU, which aims to solve the problem of recycling and disposal of solid waste. Considered the main goals of EU policy to solve the problems of solid waste.

Key words: European Union, policy, solid waste, recycling, utilization.

У світі сьогодні спостерігається погіршення екологічної ситуації, яке пов’язане зі збільшенням викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище та виснаженням природних ресурсів. Одним із завдань для покращення ситуації у цій сфері є вирішення проблеми з побутовими відходами, об’єми яких постійно  збільшуються. Ця проблема є актуальної для різних країн світу, особливо тих, які мають високий рівень розвитку, у тому числі й країн ЄС.

Країни ЄС постійно шукають нові шляхи управління поводженням із твердими побутовими відходами та виробляють спільну політику щодо цього. Поширений метод простого захоронення відходів, який використовується в більшості країн світу, не вирішує цієї проблем та не є економічно доцільним. У провідних європейських країнах (Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Австрія) захороненню підлягає менше 5 % твердих побутових відходів, 35 % – переробляється, 15 % – йде на компостування та отримання біогазу, а решта – в більшості країн потрапляє на спалювання [3].

Зважаючи на складність та серйозність проблеми поводження з відходами, в ЄС розроблена й прийнята велика база нормативних документів у цій сфері діяльності. Країнами прийнято понад 90 Директив у сфері екології, які стосуються спільної політики ЄС щодо очищення стічних вод у міських умовах, захисту повітряного середовища від забруднень, що виділяють установки для спалювання сміття, нагляду йі контролю за перевезенням небезпечних відходів, видалення відпрацьованого масла тощо [8].

Головним нормативно-правовим документом, який визначає правові рамки та основні принципи поводження з відходами, є Директива 75/442/ EWG [2]. Загалом вона нараховує 16 категорій відходів, на основі яких впроваджений єдиний Європейський каталог відходів (рішення 2000/532/EWG), що періодично переглядається й оновлюється [1,2]. У Директиві також визначено основні принципи поводження з відходами, що регулюють діяльність суб’єктів господарювання у цій сфері (рис. 1).

Згідно з Директивою 75/442/EWG країни ЄС повинні створити комплексну та розвинену мережу об’єктів розміщення відходів з урахуванням передових наукових та економічних технологій. Оскільки Директива не забороняє захоронення відходів, а забороняє лише недбале поводження з ними та їх несанкціоноване розміщення, то перед підприємствами постає досить складне завдання, яке передбачає поділ відходів на види, їхній облік та транспортування, отримання необхідних дозволів в уповноважених органах влади тощо.

Важливими правовими актами ЄС у сфері управління відходами є Директиви, присвячені переробці відходів, їх утилізації та транспортуванню (рис. 2). Наприклад, Директива 1999/31/WE встановлює вимоги до знешкодження відходів та їх складування [4]. Директива 94/62 вимагає від країн ЄС переробляти й повторно використовувати відходи [5]. Зазначені нормативно-правові акти становлять основу системи управління відходами у країнах-членах ЄС.

Безымянный23

Рис. 1. Основні принципи поводження з побутовими

відходами згідно Директиви 75/442/ EWG

Зазначені законодавчі акти спрямовані на врегулювання відносин, пов’язаних із проблемами стосовно поводження з відходами, а також системою заходів щодо організаційно-економічного стимулювання ресурсозаощадження. Основними принципами законодавства є мінімізація утворення, максимальна утилізація, забезпечення повного збирання й своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки. Важливим аспектом поводження з відходами є застосування сучасних методів їх ідентифікації, класифікації, паспортизації з метою визначення високоефективних технологій поводження з ними відповідно до стандартів ЄС.

Враховуючи динамічний розвиток сфери поводження з відходами, а також поступовий перехід європейських країн до суспільства рециклінгу, в ЄС запропоновано переглянути деякі зі встановлених директивами цільових показників. Це передбачено в рамках документа «Пропозиції до Директиви щодо внесення змін та доповнень до директив 2008/98/ЄC про відходи, 94/62/ЄC про упаковку та відходи упаковки, 1999/31/ЄC про захоронення відходів, 2000/53/ЄC про транспортні засоби, термін експлуатації яких закінчився, 2006/66/ЄC про батарейки й акумулятори та відходи батарейок й акумуляторів та 2012/19/ЄС про відходи електронного та електричного обладнання» [7].

Безымянный23

Рис. 2Директиви ЄС щодо переробки, утилізації та

транспортування твердих побутових відходів

Проаналізувавши політику ЄС щодо поводження з побутовими відходами,  можна визначити основні її цілі, яких мають досягнути країни ЄС [6]:

–   збільшення обсягів перероблення/повторного використання твердих побутових відходів до 50 % у 2020 р. від загального обсягу їх утворення та до 70 % у 2030 р.;

–   збільшення обсягів перероблення/повторного використання відходів упаковки до 80 % загалом у 2030 р., а також для різних видів матеріалів;

–  поступове скорочення до 2025 р. обсягів захоронення на полігонах для безпечних відходів ресурсоцінних компонентів відходів (у т. ч. полімерів, паперу, металів, скла та біовідходів). Граничний показник їх захоронення не повинен перевищувати 25 %;

‒   зменшення утворення харчових відходів на 30 % із 2017 р. до 2025 р.;

‒ запровадження системи раннього попередження для прогнозування й уникнення можливих труднощів із дотриманням нових вимог;

‒  забезпечення повної «простежуваності» небезпечних відходів;

‒ збільшення економічної ефективності схем розширеної відповідальності виробника шляхом визначення мінімальних умов;

‒ спрощення вимог до звітування та полегшення зобов’язань, що стосуються малих і середніх підприємств;

‒ гармонізації та оптимізації розрахунку цільових показників і підвищення надійності ключових статистичних даних.

Основним документом, який визначає основні напрями політики Європейського Союзу у природоохоронній сфері до 2020 р., є «Сьома програма дій з навколишнього середовища» [9], що набула чинності з 1 січня 2014 р. Питання відходів у ньому не виділяється як окремий пріоритет, а розглядається в контексті чотирьох із дев’яти, встановлених Програмою дій, ключових цілей. Найбільшу увагу поводженню з відходами приділяє ціль 2 «Перехід країн Європейського Союзу до ресурсоефективної, зеленої й конкурентоспроможної низьковуглецевої економіки». Окремі питання поводження з відходами розглядаються у цілі 5 «Поліпшення рівня знань і бази фактичних даних для екологічної політики ЄС»,  цілі 8 «Підвищення стійкості міст ЄС» і цілі 9 «Посилення ефективності ЄС у вирішенні міжнародних екологічних та пов’язаних із кліматом проблем».

Отже, ЄС має розроблену потужну нормативно-правову базу, яка стосується питань поводження з твердими побутовими відходами. Зазначені законодавчі акти спрямовані на мінімізацію утворення відходів, максимальну їх утилізацію, забезпечення повного збирання й своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки.

 Джерела та література

  1. Асоціація «Міжнародний екологічний союз». Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ecounion.at.ua
  2. Директива ЄС 75/442/EWG від 15.07.1975 про відходи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/eli/dir/1975/442/oj
  3. Утилізація ТПВ: від України до Швейцарії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jkg-portal.com.ua/ua/pda/one/utilzacja-tpv-vd-ukrajini-do-shvejcarji-43120
  4. Council Directive 1999/31/EC of 26 April 1999 on the landfill of waste [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX%3A31999L0031
  5. EUROPEAN PARLIAMENT AND COUNCIL DIRECTIVE 94/62/EC of 20 December 1994 on packaging and packaging waste [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/ALL/?uri=CELEX:31994L0062
  6. List of Best Available Techniques Reference documents (BREFs) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eippcb.jrc.ec.europa.eu/reference
  7. Proposal for a Directive of the European Parliament and of the Council amending Directives 2008/98/EC on waste, 94/62/EC on packaging and packaging waste, 1999/31/EC on the landfill of waste, 2000/53/EC on end-of-life vehicles, 2006/66/EC on batteries and accumulators and waste batteries and accumulators, and 2012/19/EU on waste electrical and electronic equipment /* COM/2014/0397 final – 2014/0201 (COD) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52014PC0397
  8. Regulations, Directives and other acts [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://europa.eu/european-union/eu-law/legal-acts_en
  9. Seventh EAP – The new general Union Environment Action Programme to 2020 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/environment/action-programme/.

 

 

The problems and prospects of reforming the France social sphere

UDK 316.44(44)

 

 

V. Pigoliuk – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University
 

 

 

The work is done at the Department of Country Studies and International Relations Scientific supervisor: Y. Vozniuk Candidate of Political Sciences, Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations

The article discusses and analyzes the problems and prospects of social reforming in France. The article deals with socially-oriented model of the economy, the center of which is the “welfare state”. We proved that the social market economy with elements of etatism smoothed negative features of capitalism in France, the government was protecting the interests of workers in recent years.

Key words: reforming, social sphere, France, etatism, socially-oriented model, state support.

Піголюк В. Проблеми та перспективи реформування соціальної сфери Франції. У статті розглянуто та проаналізовано проблеми та перспективи реформування соціальної сфери Франції. Висвітлено соціально-орієнтовану модель економіки країни, в центрі якої перебуває «держава добробуту». Доведено, що соціальне ринкове господарство з елементами етатизму згладжувало негативні риси капіталізму у Франції, держава стояла на захисті інтересів трудящих протягом останніх років.

Ключові слова: реформування, соціальна сфера, Франція, етатизм, соціально-орієнтована модель, державна підтримка.

France has socially-oriented economic model, the center of which is the «welfare state». Because of the high state role in the economy such a system is often referred as etat model (fr.). The role of government in the economy of France: the state redistributes 54 % of GDP, while the number of employed in the public sector is 24 % of the total number of employees.

Social market economy with elements of etatism smoothed negative features of capitalism in France, the state was to protect the interests of workers. The strong tradition of social market economy, especially in the postwar period, contributed to the acquisition of the French major gains in the social sphere.

However, the modern economy is developing in the new environment: globalization of the world economy and the unification of Europe have a significant impact on the national economy. For further successful global development now it requires economic liberalization, the abolition of internal regulations and new technologies that can serve as a scientific and technical basis for economic growth.

In France, economic development hinders social security system, and the problem of brain drain public finances.

Since 1968 social security system was that the salary of civil servants was much higher than pay in the private business. They are not the subject to reduction in 50‒55 years retire, their pension level than wages. Unemployment is also higher than the average wage in the country. However, all these positive social benefits not stopped the aging population and rising unemployment. The unemployment rate in the country in 2010 was approximately 12–13 % of the economically active population [1].

Social guarantees are funded mainly by taxpayers. There are high not only indirect and individual income taxes, but also the social contributions of entrepreneurs. For example, if the US social contributions make up only 6,3 %, in France – 19,3 % of GDP.

Burden on workers fall pensions and unemployment benefits. Thus, the French keep working pensioners and the unemployed, and some companies working one holds not only himself and his family, but at least two seniors. It should be noted that high social security exist only in the public sector. The difference between public and private sector cost is not only in the level of wages and guarantees.

France has long formed almost negative attitude towards private enterprise. Public service until now considered the most promising, and it all aspiring French. Due to the high wages and social security complex in France even such popular professions in the public sector of the economy that are considered demeaning in other countries, such workers in construction, laborers and others.

Access to public service for foreigners is closed. Higher education institutions of the country also focused on training civil servants. Even in the field of research progress state supports, subsidized public sector and venture business as the engine of scientific and technical progress and application of technologies is not encouraged.

The state does not pay much attention to the development of the technological base. Public officials are not interested in the release of high-paying jobs as a result of new technology and new management practices. The French model of management as a result suffers from inefficiency, arbitrariness and encouraging corruption among government officials, and naturally hinders scientific progress [1].

Characteristic of France is also brain drain. In higher education prepared mainly government officials. The isolation of higher and professional education on issues of private business leads to the fact that graduates not finding work in the public sector remain out of work, cannot find work. As a result, the most promising and educated youth finds demand in the labor market and prefer to work abroad. For example, in 2007 a fifth of French graduates chose better than in France and better paying jobs (with low taxes) in the US and the UK [5].

The problem of public finances in the country is such that financial indicators meet Maastricht convergence criteria for monetary 3% deficit and 60% government debt to GDP. However modern social market system of the country is able to degrade over time these figures. This is reflected in the fact that economic growth is slowing, employment is shrinking, the number of pensioners and the level of social incomes rise. Formed balance of the financial system can be broken if the government economic policy will not be amended. This reduces the competitiveness of France and in the world and in the European economy. The high cost of the French workforce makes production unprofitable in France and for domestic and foreign companies. They seek to find a country with a more favorable level of taxation and a more flexible labor market. There is no incentive in the country and for the private sector, which currently serves as the engine of the economy in almost all developed countries [3].

Thus, the social-market model of the French economy needs change. In the 1990s. France’s economy has experienced two stages of reform. The first phase of reforms was associated with an attempt to introduction into the economy of neoconservatism (A. Juppé reform). The task of reforming the social sector neoconservative included: to overcome the crisis of the social system of the French economy, reduce social security number; reach the level criteria of the Maastricht Treaty fiscal position of countries preparing to introduce the euro; implement tax reform; to combat unemployment, increasing labor market flexibility [2].

This program is most concerned civil servants and their loss meant for former high social guarantees. Civil servants were against the reforms, and it caused a wave of protests across the country. Private sector support conversion, but failed to act as consolidated as unions of public servants. The reform was suspended. The only program that was carried out was privatization. Conducted tax reform and introduced a new procedure for immigration.

So many years of experience providing incentives encourage public authorities to hold consumerism when citizens around the country rely on. Created to support their social programs often do not have financial security and effective mechanisms for implementation. To eliminate these drawbacks, the possibilities of introducing state orders (contracts), cooperation agreements, equity subsidies, preferential loans, tendering, involving non-governmental and commercial organizations are discussed.

Sources and literature

  1. Григораш Г. В. Системи соціального страхування зарубіжних країн : навч. посіб. / Г. В. Григораш, Т. Ф. Григораш. В. Я. Олійник, І. Т. Субачов. – К. : Центр учб. літ-ри, 2008. – С. 118‒121.
  2. Дорошко М. С. Романомовні держави Західної Європи : Франція, Іспанія, Португалія, Італія. Країнознавство : навч. посіб. / М. С. Дорошко, Р. А. Кривонос, В. П. Крижанівський. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2009. – С. 151‒173.
  3. Огляд економіки Франції (2015) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrexport.gov.ua/ukr/econ_spivirob/fra/1472.html
  4. Островерская Е. Трансформация социально-экономической модели Франции / Е. Островерская // Мировая экономика и международные отношения. – 2016. – № 4. – С. 40–49.
  5. Рубинский Ю. Демографические проблемы Франции / Ю. Рубинский [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.demoscope.ru/weekly/2009/ 0359/analitphp.

The Current State of Polish Migration Policy

UDK 325.14(438)              

 

 

 

       

                 

Y. Vozniuk – Candidate of Political Sciences Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations Lesya Ukrainka Eastern European National University;

M. Zakharun – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University

The work is done at the Department of

Country Studies and International Relations

The essence of migration policy is considered. The basic problems of the migration policy of the European Union are highlighted. The problems of refugees of Central and Eastern Europe are analyzed. Modern Polish problems and prospects of migration policy proceedings are characterized.

Key words: migration policy, Poland, EU, Islamophobia, Central and Eastern Europe, immigration, emigration, the problem of refugees.

Вознюк Є. В., Захарунь М. В. Сучасний стан міграційної політики Польщі. Розглянуто суть міграційної політики. Висвітлено основні проблеми міграційної політики Європейського Союзу. Проаналізована проблема біженців Центрально-Східної Європи. Охарактеризовано сучасні власне польські проблеми й перспективи провадження міграційної політики.

Ключові слова: міграційна політика, Республіка Польща, ЄС, ісламофобія, Центрально-Східна Європа, імміграція, еміграція, проблема біженців.

Migration policy is an «accepted level of management ideas and conceptually unified means by which the first state and its public institutions, following guidelines defined that meet the specific historical conditions of the country, the objectives involve adequate as this, so and the next stage of development of society» according to L. Rybakovsky,

Glossary of justice and home affairs of European Commission defines migration policy as one that includes regulations and procedures for dealing with people who wish to enter the territory under the jurisdiction of a state.

Often in the scientific literature migration policy is divided into the following three components:

– immigration policy relating to the provision of a particular categories of persons the right to stay in this state, control of illegal immigration, social security, immigration, and its main task is to create an effective system of regulation of migration flows and determining the position of migrants;

– integration policy sees its main task to ensure the conditions for successful inclusion of migrants into the life of the community;

– naturalization policy is aimed at creating the conditions and procedures for granting citizenship to migrants [1].

For more than a century, Poland has been one of the largest sending areas in Central and Eastern Europe and a vast reservoir of labor for many countries in Western Europe and North America. Poland’s geographical and political location predestined it to struggle amidst the interplay between the West and the East, in both historical and cultural perspectives as well as economic and social contexts.

In the second half of the 1990s, researchers predicted that Poland would gradually shift from being a major migrant-sending country to a country of transit migration and net immigration.

But the country’s accession to the European Union in May 2004, coupled with unrestricted entry to EU Member States the United Kingdom and Ireland, caused one of the biggest emigration flows in Poland’s postwar history, and the country became one of the largest exporters of labor within the enlarged European Union. In addition to a decreasing birth rate, migration accounted for a real reduction in Poland’s population over the past decade.

Immigrants from outside the European Union generally do not view Poland as an attractive destination because the Polish economy did not need large numbers of new workers until its own people began leaving.

In fact, many migrants from Eastern Europe and Asia still consider Poland a transit country or a gateway to the West, usually crossing the eastern Polish border from Ukraine or Belarus. Moreover, the government has made immigration to Poland difficult, largely to meet the requirements for EU accession and for the Schengen zone, an area of free movement within the European Union.

However, Poland is the only member of the European Union that has not fallen into a recession and that has continued to grow economically. According to the Polish Ministry of Economy, Poland weathered the economic storm because of relatively high domestic demand and because foreign trade makes up a small share of Poland’s GDP [3].

As Europe struggles to receive and integrate the massive influx of asylum seekers and migrants that began in mid-2015, the continent seems to once again be divided between East and West. The countries of East Central Europe argued vehemently against plans to relocate asylum seekers across the European Union (EU) – a proposal that was backed by Germany and other Western European countries. In September 2015, the Visegrád Group released a joint statement saying «any proposal leading to introduction of mandatory and permanent quota for solidarity measures would be unacceptable».

After weeks of railing against a proposed EU quota plan that would have seen          7 000 asylum seekers resettled in Poland of the 160 000 allocated across the European Union, the country’s government, led by Civic Platform Prime Minister Ewa Kopacz, voted in September 2015 to accept it. In caving to European pressure, Poland was criticized by its fellow Visegrád Group members, who together with Romania all voted against the plan. Poland’s alignment with the European consensus did not last long, however. In the October 2015 parliamentary election, the right-wing Law and Justice Party won the majority of seats, and official rhetoric took on a harsher tone under the new government. After the March 2016 terrorist attacks in Brussels, Prime Minister Beata Szydło announced that Poland would not accept any refugees under the plan.

This rightward shift is particularly momentous because Poland sees itself as the leader of East Central Europe, and now seems to be turning away from the «Weimar Triangle» and back towards the Visegrád Group. The change in the country’s political alignments furthers the region’s tendency to close borders and refuse to accept refugees, a trend that threatens European solidarity in this area.

It is critical, therefore, to understand the factors behind the policy changes and harsh reaction to refugees seen in Poland and other East Central European countries. The week before the EU quota plan vote, thousands of Poles marched in cities across the country chanting «Today refugees, tomorrow terrorists!» and «Poland, free of Islam!» Many observers have portrayed this Islamophobia, demonstrated at far-right protests and in online forums, as an «Eastern European» problem. Yet while the media have tended to ascribe these antimigrant attitudes to either racism or economic concerns, the picture is much more nuanced. The calculations behind the Polish political rhetoric that has stoked increasingly harsh, and at times xenophobic, public opinion are part of a much larger European trend of anti-EU and anti-immigration sentiment [2].

When asked specifically about Muslims, the Polish response was not always as welcoming. In the 2014 European Social Survey, 34,3 percent of Poles said that no Muslims should be allowed to come to Poland. This level of Islamophobia stands in stark contrast to the relatively tolerant views on diversity and may stem from the historically strong religious component of Poland’s national identity. The Muslim community in Poland numbers only about 20 000 to 40 000 (0,1 percent of the population), and the Polish nation has historically been defined by its strong Catholic majority [4].

However, the issue of immigration should not solely be defined through religion. Slightly more than 43 percent of Poles voiced the belief that immigrants took more jobs than they created, a much higher proportion than German or Swedish respondents. Though Poland has a low birth rate, the country has not constructed a narrative similar to the one seen in Germany, where immigration is viewed as a remedy for demographic decline and a driver of continued economic growth. Poles may also be unsympathetic to the cause of EU burden-sharing as their economy lags far behind those of Western Europe – in 2016, Poland’s GDP per capita stood at 68 percent of the EU average.

Turning to the migration and asylum crisis that began in earnest in mid-2015 and the Polish aversion to accepting a share of humanitarian arrivals, an evolution in Polish attitudes can be discerned. An analysis of data collected by the Polish Public Opinion Research Center in 2015 and early 2016 provides two immediate conclusions. First, Poles are much less accepting of refugees from the Middle East and Africa than those from Ukraine. In April 2016, just 25 percent of Poles thought that the country should take refugees from the Middle East and Africa, while 60 percent were prepared to accept Ukrainians.

Additionally, public attitudes in Poland towards Ukrainian refugees have remained much more consistent. In September 2015, the month in which policymakers voted on the EU quota plan, Polish acceptance of Middle Eastern refugees peaked at 46 percent. While this support decreased slightly in October, a large drop was seen in the polling data two months later: from 43 percent to 30 percent in December. This intermediate period is clearly significant and included two notable events: the Polish parliamentary elections on October 25 and the Paris terror attacks on November 13 [5].

Other polling provides a deeper understanding of what guides this increase in anti-immigration sentiment. In a survey conducted in September 2015, 44 percent of those opposed to accepting refugees cited a lack of resources and Poland’s weakened economic situation, and 41 percent offered reasons related to security and other fears about the consequences of immigration. Some observers have also cited the religious element of Poland’s national identity to explain the rising aversion to accepting North African and Middle Eastern refugees.

This breakdown shows that no one driving factor dominates antimigrant discourse in Poland. Especially striking is the percentage of posts that blame refugees for disease epidemics. The claim is not entirely inaccurate; a measles outbreak in Germany in February 2015 was linked to unvaccinated refugees.

This episode demonstrates the sway politicians’ statements hold over public perceptions of the refugee and migration crisis. As the number of arrivals increased and tensions escalated across Europe, Poland was locked in a domestic political battle between the ruling pro-European Civic Platform Party and the nationalist Law and Justice Party. Law and Justice’s populist, anti-establishment message linked many of the common elements of public anxiety described above together, including the failures of the free market consensus, EU overreach, and uncertainty about government management of the crisis.

Therefore, many different concerns – such as security, Catholic identity, and European economic disparities – guide the Polish public’s declining support for refugees, particularly those from the Middle East and Africa. For policymakers, civil-society groups, and other stakeholders who seek to restore public support for immigration, it is crucial to recognize that the driving forces behind anti-immigrant sentiment in Poland – while influenced by the country’s history with migration and other domestic factors – are hardly unique. The amalgamation of anti-EU sentiment, economic concerns, and pandering to the majority identity has been seen across the European continent, most recently in the May 2016 near-success of the Freedom Party of Austria, whose candidate would have been the first far-right head of state elected in postwar Europe.

So, this is not a «Polish» or «Eastern European» problem, but a European one. Consequently, more work must be done to promote intercultural dialogue between Muslims and other members of the communities in which they live.

Sources and literature

  1. Визначення та сутність міграційної політики [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.pravo.vuzlib.su/book_z190_pagehtml
  2. An overview of the migration policies and trends ‒ Poland [Electronic sourse]. – Mode of access : http://migrationonline.cz/en/an-overview-of-the-migration-policies-and-trends-poland
  3. EU Membership Highlights Poland’s Migration Challenges [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.migrationpolicy.org/country-resource/Poland
  4. Migration Information Source [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.migrationpolicy.org/article/diminishing-solidarity-polish-attitudes-toward-european-migration-and-refugee-crisis
  5. Migration Policies: Poland (2015) [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.perfar.eu/policy/migration/poland.

Особливості формування та сучасний стан релігійної сфери Кіровоградської області

УДК 911.3:351.85(477.65)         

 

 

 

 

 

 

Л. Л. Семенюк  – кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та геоекології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка;

Ю. Ю. Сільченко – кандидат географічних наук, старший викладач кафедри географії та геоекології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

  Роботу виконано на кафедрі географії та геоекології ЦДПУ ім. Володимира Винниченка

Проаналізовано особливості функціонально-компонентної структури, формування та динаміки релігійної сфери, розраховано основні коефіцієнти, які характеризують релігійне життя Кіровоградської області. Також визначені основні найвідоміші сакральні об’єкти, що включені до туристичних маршрутів території.

Ключові слова: релігійна сфера, конфесії, функціонально-компонентна структура релігійної сфери, коефіцієнт доступності релігійних послуг, коефіцієнт інтенсивності релігійного життя, коефіцієнт дисперсності релігійних громад.

Semeniuk L. L., Silchenko J. J. Features of development and current state of the religious sphere in the Kirovograd region. The paper deals with the analysis of the features of functional-component structure, making and dynamics of the religious sphere. The main coefficients that characterize religious life of the Kirovograd region have been calculated. Also the research defines basic the most famous sacred objects included into tourists’ routes of the territory.

Key words: religious sphere, religions, functional-component structure of the religious sphere, the coefficient of religious services’ availability, religious life intensity factor, the coefficient of religious communities’ dispersion.

У сучасному українському суспільстві спостерігається значний інтерес до сакрально-географічних досліджень, велика увага приділяється аналізу просторових процесів функціонування релігії, співіснуванню окремих церков на відносно невеликих територіях, територіальної організації окремих конфесій і громад.

Вважається, що рівень релігійності населення є одним із важелів моральної поведінки та визначає деякі аспекти розвитку суспільних процесів на території, зокрема, криміногенної ситуації. Як засвідчили попередні дослідження авторів, Кіровоградська область має найвищі показники злочинності, що корелюються з найменшою кількістю релігійних організацій в Україні – 718 та одним із найменших у країні показників приросту релігійних організацій  за даними 2016 р. [8, c. 157; 7]. У цьому аспекті актуальним є аналіз особливостей формування та сучасного стану релігійної сфери Кіровоградської області.

Метою та завданнями нашого дослідження є виокремлення основних історичних етапів розвитку релігійної сфери області, характеристика її функціонально-компонентної структури, розрахунок основних показників функціонування релігійної сфери,  позначення найпривабливіших сакральних об’єктів на діючих туристичних маршрутах області. Також об’єктом нашого дослідження вперше стали деякі складники функціонування релігійної сфери адміністративного центру області – міста Кропивницький.

Методика дослідження та визначення особливостей релігійної сфери Кіровоградської області базується на теоретико-методологічних основах вивчення релігійно-географічної сфери як складника інтегрального суспільно-географічного комплексу (за С. Павловим) [5, с. 357]. Розраховано коефіцієнти доступності релігійних послуг, інтенсивності релігійного життя, коефіцієнт дисперсності релігійних організацій по території області та України. Їх результатом стала інтегральна оцінка релігійності, яка характеризується індексом релігійності (середнє арифметичне трьох попередніх відносних величин).

Аналізуючи сучасні сакрально-географічні дослідження, автори поділяють думку Л. Ключко, яка вважає що процеси становлення, розвитку, функціонування та особливості територіальної організації релігійної сфери регіону визначаються низкою чинників, серед яких найбільш значущими є суспільно-географічні фактори, до них слід віднести суспільно-географічне положення, історико-географічні, етнічні, геополітичні, економічні, природно-географічні умови [3, с. 8].

Одним із найсуттєвіших факторів формування та функціонування релігійної сфери Кіровоградської області є історико-географічний. На основі аналізу історичних подій [2], що відбувалися на території області та безпосередньо або опосередковано вплинули на розвиток релігійного життя, нами виділено 5 етапів формування релігійної сфери:

І. Передумови формування релігійної сфери регіону (дохристиянський етап) – початок розвитку релігійних вірувань та обрядів натуралістичного спрямування у племен, що перебували на території краю.

ІІ. Початок християнського етапу – вірогідна поява православ’я на теренах області в часи Київської Русі, остаточно – в козацькі часи.

ІІІ. Активне поширення християнства внаслідок народної колонізації краю (з першої половини 18 ст.) – утвердження ролі церкви як культурного осередка населених пунктів.

ІV. Занепад релігійного життя у радянський період – характеризується руйнуванням релігійної сфери, репресіями проти віруючих, знищенням сакральних об’єктів.

  1. V. Відродження релігійної сфери у наш час – зміна політичної та соціально-економічної ситуації в Україні після проголошення незалежності, що призвело до кардинальних змін у релігійному житті території: інтенсифікація релігійних процесів, динамічний розвиток усіх релігійних конфесій, течій і напрямків, особливо протестантських.

Функціонально-компонентна структура релігійної сфери Кіровоградської області на 1.01.2017 р. була представлена 37 конфесіями (67 % від загальної кількості в Україні), течіями та напрямками, до складу яких входить 771 релігійна організація (2 % від загальної кількості в Україні), 3 єпархіальних управління, 4 релігійних об’єднання, 3 християнські місії, 4 центри, 3 монастирі [1].

У функціонально-компонентній структурі релігійної сфери Кіровоградської області переважають християнські конфесії – 751 (97,2 %). Найбільша частка релігійних громад належить до православ’я – 55,6 %,  42,9 % ‒ до протестантизму й 1,5 % – до католицизму [1].

Православ’я в області, як і в Україні, не є організаційно єдиним, у його галузевій структурі переважають громади Української Православної Церкви Московського патріархату – 73,7 %, громади Української Православної Церкви Київського патріархату  (УПЦ КП)  складають 21,3 %, Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) – 4% і майже 1 % ‒ Руської православної старообрядницької церкви (рис. 1).

Безымянный23

Рис. 1. Структура християнства Кіровоградської області, 2016 р.

(побудовано за даними [1])

Дещо інша структура релігійних громад міста Кропивницький (згідно даних відділу внутрішньої політики міськради м. Кропивницький), де в загальній  кількості громад домінує християнство – 88 % (84 громади), з  яких 45,2 % є протестантськими; 38,1 % – православними; 3,6 % – католицькими. Також 6 % складають громади іудаїстського віросповідання та 3,6 % – мусульманські. У структурі православ’я міські релігійні громади УПЦ складають 59,4 %, УПЦ КП –  31,3 %, УАПЦ – 9,3 %.

Загалом протягом останніх років процеси в релігійному середовищі області залишаються сталими. Спостерігається тенденція до збільшення кількості релігійних організацій щороку на 15–20 громад.

Третина від усіх релігійних організацій діє в міських поселеннях, із них 174 – в   чотирьох містах обласного підпорядкування. У сільській місцевості не створена оптимальна релігійна мережа. Найбільше вона розвинена у Голованівському, Гайворонському, Кіровоградському, Маловисківському, Новоархангельському, Олександрійському районах, найменше – у Вільшанському, Новгородківському, Устинівському районах.

Визначення особливостей релігійної сфери Кіровоградської області проводилось через призму розрахованих коефіцієнтів та їх аналізу (табл. 1).

 Таблиця 1

Основні показники функціонування релігійної сфери Кіровоградської області та України (розраховано авторами)

Безымянный23

Інтегральна оцінка релігійності населення області свідчить про позитивну динаміку показника, Так, у 2001 р. розрахований коефіцієнт зафіксований на рівні 23,44, а у 2016 р. – 13,11. Отже, проведені розрахунки дали змогу нам зафіксувати позитивні тенденції усіх коефіцієнтів функціонування релігійної сфери Кіровоградської області, хоча їх значення набагато нижчі за середньоукраїнські показники.

В останні декілька років у багатьох районах Кіровоградській області розроблено та діє низка туристичних маршрутів, що включають у себе відвідування найвідоміших сакральних об’єктів [4; 6]. Наприклад, у Бобринецькому районі діє туристичний маршрут  «Культові споруди», у Голованівському – маршрут «Духовними пам’ятками Голованівщини (Церкви)», у Петрівському – маршрут «У пошуках духовності (церкви та цілющі джерела)» та інші. Авторами було проаналізовано наявні туристичні маршрути та виокремлено найбільш потенційно привабливі сакральні об’єкти у районах області: Cвято-Хрестовоздвиженська церква-усипальниця М. М. Раєвського – перша половина XIX ст. (село Розумівка Олександрівського району); Свято-Миколаївська церква – пам’ятка архітектури XIX ст. (м. Бобринець); Свято-Вознесенський собор, закладений у 1898 р. (м. Бобринець); дерев’яна Миколаївська церква XVIII ст., перенесена приблизно 1820 р. (с. Бірки Олександрівського району); Храм Івана Богослова – друга половина XIX ст., найстаріша будівля смт Голованівськ; Храм на честь святого апостола й Євангеліста Іоанна Богослова, побудований у 1908 р. (с. Крутеньке Голованівського району); Іллінська церква XVIII ст. (м. Новомиргород) вважається найстарішою пам’яткою архітектури області; Хрестовоздвиженська церква – кінець XIX ст. (с. Соглутовка Гайворонського району); Церква Косьми і Даміана – друга половина ХІХ ст. (с. Салькове Гайворонського району) тощо.

Таким чином, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що релігійна сфера Кіровоградської області перебуває у стадії формування, сакральна інфраструктура розбудовується, поступово збільшується кількість релігійних організацій, хоча основні показники функціонування релігійної сфери є нижчими від середньоукраїнських.

Джерела та література

  1. Дані про кількість зареєстрованих та незареєстрованих релігійних організацій у Кіровоградській області (30.09.2016) / Інформація управління комунікацій  з громадськістю Кіровоградської ОДА [Електронний ресурс] –  Режим доступу : http://uvp.kr-admin.gov.ua/Docs/religiya2016.pdf. – Назва з екрана.
  2. Історія рідного краю : навч. посіб. для шкіл Кіровоградщини / за ред. І. А. Козир. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. – 304 с.
  3. Ключко Л. В. Територіальна організація релігійної сфери Харківського регіону / Людмила Василівна Ключко : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук : спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» / Л. В. Ключко. – Харків, 2010. – 22 с.
  4. Нємець Л. М. Суспільно-географічні особливості розвитку сакрального туризму в Харківському регіоні / Л. М. Нємець [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/35831/48-Ne’mec’.pdf. – Назва з екрана.
  5. Павлов С. Суспільно-географічні аспекти дослідження релігійної сфери / С. Павлов // Гілея: наук. вісник. – – № 75. – С. 356–358 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2013_75_149 . – Назва з екрана.
  6. Перелік діючих туристичних маршрутів у Кіровоградській області (станом на 01 березня 2014 року) / Кіровоградська обласна державна адміністрація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourism.kr-admin.gov.ua/Marshr/3.pdf. – Назва з екрана.
  7. Релігійна мережа України : [аналіз динаміки станом на початок 2016 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/ analytic/63066/. – Назва з екрана.
  8. Семенюк Л. Л. Суспільно-географічні фактори формування криміногенної ситуації у Кіровоградській області / Л. Л. Семенюк, Ю. Ю. Сільченко, Т. І. Уваєва // Регіон-2016: стратегія оптимального розвитку : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 10–11 листопада 2016 р.). – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. – С. 157–

 

 

 

 

 

Особливості моделювання міжнародних конфліктів

УДК 327:341:519.24:001.891.573

 

 

 

 

 

В. О. Патійчук  – кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки;

А. А. Саванюк  – магістрант V курсу факультету інформаційних систем, фізики та математики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

 

 

Роботу виконано на кафедрі країнознавства і міжнародних відносин СНУ ім. Лесі Українки

Узагальнено особливості щодо теоретичних аспектів моделювання міжнародних конфліктів. Розглянуто специфіку використання методів моделювання в сучасних міжнародних конфліктологічних дослідженнях. Визначено основні форми та зміст й завдання моделювання міжнародних конфліктів. Досліджено деякі методики моделювання міжнародних відносин. Вказано на доцільність використання методів моделювання міжнародних конфліктів на практиці.

Ключові слова: моделювання, міжнародні конфлікти, процес моделювання, моделі міжнародних конфліктів, міжнародні відносини.

Patiychuk V. O., Savanyk A. A. Features of international conflicts modeling. The features of theoretical aspects of international conflicts modeling are generalized. The specific use of modeling techniques in contemporary international studies of conflict are examined. The basic form, content and objectives of international conflicts modeling are determined. Some methods of modeling techniques of international relations are investigated. The expediency of the use of modeling techniques of international conflicts in practice is indicated.

Key words: modeling, international conflicts, modeling process, model of international conflicts, international relations.

Актуальність теми дослідження. Сучасний міжнародний стан характеризується підвищеною напруженістю й конфліктністю, що потребує наукового вивчення та вжиття комплексних методологічно-конструктивних заходів щодо врегулювання складної зовнішньополітичної ситуації. Міжнародні науково-дослідницькі підрозділи докладають значних зусиль щодо стабілізації та вирішення міжнародних конфліктів. Вони використовують різноманітні методи та методики вивчення й прогнозування конфліктних ситуацій із метою вжиття різноманітних превентивних заходів щодо недопущення розв’язання нових міжнародних конфліктів, включаючи застосування математичного моделювання. Останнє повинно сприяти встановленню цілісної картини досліджуваного конфліктного процесу, його середовища розвитку та враховувати усі можливі варіанти розвитку конкретної проблемної міжнародної ситуації, беручи до уваги якісні властивості досліджуваних протиріч та динаміку їхнього розвитку в кількісних характеристиках і параметрах, що може дати змогу політикам-практикам та міжнародним структурам різного рівня впливати на їх стабілізацію. Питання застосування методів та методик моделювання у практиці вирішення міжнародних конфліктів стимулює дослідження у цій царині наукових знань, що зумовило вибір тематики цієї публікації.

Мета дослідження – вивчення специфіки використання методів моделювання у врегулюванні сучасних міжнародних конфліктів. Основними завданнями публікації є: характеристика особливостей використання методів моделювання, які використовуються в сучасних політико-конфліктологічних дослідженнях, з’ясувати можливості застосування різноманітних методик моделювання у врегулюванні міжнародних конфліктних ситуацій.

Виклад основного матеріалу. Моделювання ґрунтується на вивченні основних властивостей існуючих особливостей досліджуваних об’єктів і процесів на основі їх кількісної характеристики та оцінки динаміки перебігу подій, а також уточненні головних структурних елементів модельованого явища, їх якісних характеристик і параметральних даних, що їх описують, а також деталізації головних тенденцій та передбаченні можливих нових станів досліджуваного об’єкту (процесу або явища), що моделюється [16]. Таким чином, модель – це система елементів, що відображає визначені властивості й параметри, зв’язку, функції об’єкта дослідження, а процес моделювання – побудова моделі досліджуваного об’єкта [11]. В сучасних умовах вивчення міжнародних конфліктів застосування методів моделювання дає змогу більш повно встановити взаємозв’язки з окремими конфліктогенними чинниками та конкретними складовими конфліктних ситуацій. Оскільки модель – це сукупність логічних, математичних чи інших об’єктів, зв’язків і співвідношень, які відображають із необхідною або максимально досяжною мірою подібності деякий фрагмент реальності, що підлягає комплексному деталізованому вивченню й відтворенню з допомогою математичного апарату та алгоритму дій й розв’язання комплексних рівнянь, що описують ці явища та процеси, то статистика усіх властивостей системи, що моделюється, у тому числі й міжнародних структур і процесів, є головним практичним завданням математичного моделювання міжнародних конфліктів [5].

Математичне моделювання – методологічна процедура, яка переводить допущення щодо конкретної конфліктної ситуації або процесу (явища) в математичний вираз, із наступним аналізом цієї проблеми за допомогою математичних засобів [4]. Кінцева мета створення математичних моделей – установлення функціональних залежностей між змінними й параметрами. Змінна в такому випадку розглядається як конкретна математична величина, котра у досліджуваній проблемі може приймати різноманітні значення [2]. Параметр – математична величина, яка у досліджуваній проблемі зберігає одне й теж значення. Різниця між змінною та параметром відносна, тому що величина, постійна під час вивчення однієї проблеми, може бути змінною в іншій постановці дослідження. Функція – відповідність між змінними, при якій кожному значенню однієї з них (аргументу, незалежній змінній) відповідає визначене значення іншої змінної (залежної змінної). Така відповідність може бути задана формулою, графіком, таблицею. Математичний вираз – сукупність скінченної множини змінних, параметрів, функцій, об’єднаних операторами математичних дій [6].

В конфліктології застосовуються два класи моделей: матеріальні, які об’єктивними за формою й змістом та ідеальні – об’єктивні за змістом (відображають реальну дійсність), але суб’єктивні за формою (існують тільки у свідомості людей та функціонують за законами логіки). Серед ідеальних моделей можна виділити: наочні (схеми, карти, креслення, графіки, гіпотези, представлення, аналогії), знакові (символи, алфавіт, упорядкований запис, топологічний запис, графовий опис, мережеве представлення тощо), математичні (структурні, функціональні. аналітичні, чисельні, імітаційні та інші моделі) [9].

Структурні моделі відтворюють склад елементів міжнародної конфліктної ситуації та допомагають усвідомити взаємозв’язок між ними, тобто відображають структуру об’єкта конфліктологічного моделювання. Такі моделі відтворюють змістове значення процесу міжнародної конфліктної взаємодії та часто застосовуються в теоретичних політологічних дослідженнях, де модельні знання подаються у вигляді структурних схем, креслень, описів та табличного матеріалу. Функціональні моделі імітують спосіб поведінки об’єкта-оригіналу, його функціональну залежність від зовнішнього середовища, тому їх часто використовують у моніторингових дослідженнях існуючих міжнародних конфліктів та протистоянь, де є необхідним змоделювати ситуацію наявних взаємозв’язків та чинників розвитку досліджуваного конфлікту [18]. Аналітичні моделі дають змогу вивчити явні залежності необхідних величин від змінних і параметрів, що характеризують досліджуване міжнародне конфліктне середовище та його зовнішній вплив. Аналітичний розв’язок математичного співвідношення є узагальненим описом досліджуваного конфлікту, який зачасту носить ілюстративний характер (у вигляді графіків, діаграм, картограм та іншого картографічного матеріалу й самих карт тощо). Числові моделі характеризуються тим, що значення необхідних величин для проведення конфліктологічної експертизи можна одержати в результаті застосування кількісних методів. У більшості випадків створення таких моделей передбачає розрахунок індексних показників (коефіцієнтів та індексів локалізації міжнародних конфліктних процесів та явищ тощо) [12]. Імітаційні моделі реалізуються з допомогою ЕОМ у вигляді моделюючих алгоритмів (програм), що дають змогу проводити обчислення значення вихідних характеристик і визначити новий стан, у якому знаходиться об’єкт моделювання при заданих значеннях вхідних змінних, параметрів і початковому стані моделі. Найчастіше такі моделі створюються машинними засобами та реалізуються з допомогою програмних засобів. Вони можуть бути використані для побудови попередніх видів моделей, проте досить цікавими й перспективними під час вивчення конкретних міжнародних конфліктів. Серед них цікавими з наукових позицій є так звані віртуальні моделі, які використовують ігрові сценарні методики (теорія ігор, сценарний метод, методи теорії імітації, прогнозні методи тощо) [13].

За логічним рівнем моделі поділяються на макро- й мікромоделі. Під макромоделюванням зазвичай розуміється абстрактне й комплексне представлення процесів. Мікромоделювання – це подання окремих подробиць явища або концентрація уваги на деяких частинах процесу модельованого процесу [17]. За методами побудови моделів можна виділити ручні – створюються без використання обчислювальної техніки; аналогові – конструюються спеціальними електронними пристроями; комп’ютерні – створюються з використанням обчислювальної техніки й програмного забезпечення, а також змішані моделі. Як показує практичний досвід, найбільш вдалими для відображення конфліктних процесів у комплексній взаємодії є комп’ютерні моделі, що представляють собою опис процесів за допомогою штучних мов на основі спеціальних програм [8]. За поведінкою в часі моделі бувають: динамічними (час відіграє роль незалежної змінної, а поведінка об’єкта моделювання змінюється в часі); статичними (поведінка об’єкта моделювання не залежить від часу); квазістатичними (поведінка об’єкта моделювання змінюється з одного статичного стану на інший відповідно до зовнішніх впливів). Якщо елементи математичної моделі достатньо точно визначені й поведінку об’єкта моделювання можна точно визначити, те така модель – детермінована, у протилежному випадку – стохастична [12]. Якщо параметри та змінні моделі є неперервними величинами, то математична модель неперервна, у протилежному випадку – дискретна. Математична модель може мати лінійні або нелінійні математичні вирази. Математичні моделі міжнародних відносин, як правило, динамічні, стохастичні, дискретні, нелінійні [4].

Усі математичні моделі можна умовно поділити на три взаємопов’язані групи: 1) детерміновані моделі, представлені у формі рівнянь і нерівностей, що описують поведінку системи, що вивчається; 2) моделі оптимізації, які містять вираз, що потрібно максимізувати або мінімізувати за певних обмежень; 3) імовірнісні моделі, які виражаються у формі рівнянь і нерівностей, але мають імовірнісний зміст, тобто пошук рішення заснований на максимізації середнього значення корисності [15].

Процес моделювання міжнародних конфліктів проходить кілька етапів: 1) постановка завдання; 2) збір й обробка необхідної інформації; 3) розробка й створення моделі; 4) наукове вивчення й аналіз моделі як джерела нової інформації; 5) екстраполяція одержаних даних із моделі на об’єкт пізнання; верифікація моделі, що заснована праксеологічній оцінці придатності та життєздатності моделі [2].

Дослідники міжнародних конфліктів часто застосовується процес квантифікації при створенні ігрових моделей конфліктних ситуацій. Особливо значущим є застосування  квантифікації при створенні ігрових моделей, а також у використанні методів теорії ігор [7]. Остання має поширене використання в аналізі багатьох міжнародних ситуацій. Наприклад, існують моделі гонки озброєнь та врегулювання існуючих міжнародних конфліктів.

Основними вимогами до побудови квантифікаційної моделі міжнародних конфліктів, на думку фахівців, є: 1) ґрунтовне опрацювання концептуальної схеми квантифікації та відображення в ній найбільшої кількості властивостей досліджуваної конфліктної ситуації (або інших складових конфлікту як об’єкта динамічного спостереження); 2) точний опис й визначення параметрів та змінних, які характеризують досліджуваний конфлікт, а також кількісне визначення одиниць їх виміру з допомогою конкретних числових значень (тобто внесення параметральних даних у матрицю, що характеризують реальний стан та динаміку досліджуваної конфліктної ситуації); 3) моделювання ситуації в експериментальному виразі повинне розкладатися (членуватися) на ряд простіших ситуативних випадків, які повинні бути попередньо вивченими, тобто необхідним є процес фрагментації вивченого конфліктного процесу на більш дрібні складові з можливістю інтерпретації даних та детального їх аналізу, що дає змогу оцінити усі ймовірні наслідки динаміки та структурних змін  конфлікту на мікрорівні [10].

При побудові конфліктних моделей є можливість переходу від однієї змістової форми до іншої із врахуванням структурних складових та основних якісно-кількісних характеристик досліджуваного конфліктного середовища та логічних компонентів і динамічної ситуації в залежності від повноти інформаційного наповнення (рис. 1).

 

Безымянный23

Рис. 1. Основні змістові форми моделей міжнародних конфліктів [1].

У процесі диференціювання моделей за змістом основна межа проходить між  концептуальною, яка характеризує визначену форму абстрагування досліджуваного конфлікту та відображає його філософський та соціально-політологічний зміст, і теоретичною моделлю, що враховує основні конфліктологічні та міжнародно-правові аспекти досліджуваної ситуації. Проте вони обидві є гіпотетичними та побудовані в контексті суспільно-політичної парадигми. Що ж стосується конкретизованої (математико-статистичної) моделі, то вона відображає реальний зміст існуючої міжнародної конфліктної ситуації або може бути прогнозованою за певних умов розвитку зовнішньополітичного середовища [1]. Отже, дослідник певної конфліктної ситуації може змістово переходити від однієї структурно-образної логіко-інтуїтивної моделі конфлікту до іншої – частково квантифікаційної, яка відображає усі вагомо значущі елементи й властивості актуального конфліктного процесу на основі деталізації інформації та конкретизації математико-статистичного апарату, враховуючи основні завдання й потреби моделювання. Особливо значущими в дослідженні міжнародних конфліктів є конкретні математико-статистичні моделі. Для побудови останніх, на думку фахівців, необхідно використовувати різноманітні методи математичного моделювання: 1) аналітичні із застосуванням значної кількості формалізованих методів; 2) апаратно-машинні з використанням програмного забезпечення та системи аналогових обчислюваних машин та спеціальних стендів; 3) програмні або імітаційні з розв’язанням алгоритмічних задач; 4) феноменологічні із максимальною деталізацією деталей конфліктної ситуації та конкретизацією її під процесів тощо [1].

Перші спроби використання методів математичного моделювання для дослідження зовнішньополітичного процесу та аналізу міжнародних конфліктів були застосовані Фредеріком Ланчестером (1881–1953 рр.) у книзі «Авіація у війні»), де він намагався оцінити можливість стратегію і тактику ведення військових дій із позиції концентрації сили противників та Льюїсом Річардсоном (1868–1946 рр.) у праці «Математична психологія війни»), де  було здійснено спробу  оцінити силові позиції сторін Першої світової війни та динаміку озброєння й можливості запобігання розвитку конфлікту та переростання його у міжнародний конфлікт. Останній спробував за допомогою кількісних методів обґрунтувати недопустимість світової війни, яка може завдати людству значних збитків і не тільки з позиції втрати людей, що є самим головним, а й принести значні матеріальні, моральні та інші негативні наслідки. Його модель переконувала опонентів захищати стійкий мир у світі [19].

Модель Л. Річардсона базується на системі розв’язання диференційних рівнянь. Він обґрунтував, що в основі озброєння конкуруючих країн (блоків держав) лежить страх перед зовнішніми (інколи внутрішніми) загрозами. У такому контексті головними мотивами протиборчих сторін керує страх про небезпеку й їхні потреби у військовій силі є симетричними, що спричиняє конкурентну гонку озброєння. Дослідник визначив, що якщо х та y визначають готовність до війни двох сторін, то

dx/dt = ky – ax + g   ,           (1)

dy/dt = Lx – by + h    ,           (2)

де: а та b – позитивні константи, які відображають протидію уряду та населення політиці збільшення витрат на озброєння, к та L – позитивні «коефіцієнти оборони», g та h – позитивні або негативні константи образи, які моделюються дружніми почуттями або ненавистю між сторонами [19].

Виходячи із запропонованого рівняння, можна зробити висновок, що навіть повне роззброєння з обох сторін (x = y = 0) не може запобігти конфронтації в умовах наявності фактору взаємної образи тому, що бюджет на оборону не може бути негативним, а рівновага у витратах на оборону не може існувати, якщо константи g та h є позитивними. Таким чином, Л. Річардсон прийшов до висновку, що чим нижче вірогідність війни або витрати на озброєння, тим вище спільний виграш сторін.

Сучасні моделі конфліктів в основному базуються на конкретній  матеріально-ресурсній раціональності, включаючи статистичний аналіз міжнародних протиріч за їх просторовою динамікою втрат живої сили в них [3]. Вони рідко враховують роль досить вагомих чинників, які є стимулом для посилення конфлікту та конфронтації між ворогуючими сторонами, таких як ненависть, нетерпимість, гордість, престиж тощо. Тому деякі наукові школи акцентують увагу на психологічній складовій конфлікту або соціальному чиннику міжнародної конфліктної ситуації. Так, наприклад, українська дослідниця Т. Маляренко запропонувала видозмінити раціональну модель ескалації конфлікту «гонки озброєння» Л. Річардсона та Б. Отомара шляхом введення до неї додаткового аргументна – емоційного чинника (почуття ворожнечі), що дає змогу відображати нераціональні аспекти конфлікту. Таке рівняння моделі ескалації конфлікту однією із сторін із врахуванням чинника ворожнечі має такий вигляд [7] :

                    dE1/dt = rE2-uE1 + h ,           (3)

                 dE2/dt = rE1-uE2 + h ,          (4)

де: dE/dt – ескалація конфлікту однією із сторін; uE – одноособова ескалація; rE – ескалація у відповідь; h – ворожість між сторонами; r – ступінь, до якого сторона конфлікту може або бажає застосовувати насилля; u – рівень, до якого сторони бажають виражати ворожнечу. Запропонований вираз рівняння означає, що ескалація конфлікту однієї з сторін залежить від здатності та бажання опонента відповісти аналогічними діями, від можливості деескалації та степені ворожнечі між ворогуючими сторонами, що втягнуті у міжнародний конфлікт. Права частина виразу рівняння відображає дію частки чинників, що стимулюють  розв’язання конфлікту, ліва – реальні дії протиборчих сторін. У такому контексті усі потенційні учасники конфлікту мають три можливі варіанти поведінки: розпочати конфлікт, відповідати на агресивну поведінку опонента, висловлювати ворожнечу [7]. Звідси випливають модельовані стратегії поведінки учасників конфлікту, які супроводжуються аналогічною реакцією відповіддю на ескалацію однієї з конфліктних сторін. За оцінками фахівців, стійкий мир можливий у таких умовах лише при нульової мотивації до конфлікту (E1 = E2 = 0, якщо h = 0), а коли ворожнеча буде наростати, то мир є неможливим [7]. Запропонована модель  є поведінково-психологічною, оскільки основний акцент уваги розв’язання рівняння в такому контексті буде приділятися ворожнечі як нераціональному конфліктному аспекту, а не математичним підрахункам витрат на озброєння, чи якісь інші матеріальні ресурси стимуляції конфліктної ситуації [14]. В такому контексті конфліктна поведінка міжнародних суб’єктів значною мірою буде залежати від почуття ворожнечі між ними. Остання є вагомим стимулюючим чинником для довгострокових конфліктів, наприклад таких, як довгострокові арабо-ізраїльські протистояння.

Цей конфліктний чинник стимулює  довгострокові інтереси та стратегії учасників конфліктної протидії, тому із зростанням ворожнечі між сторонами рівень розв’язання конфлікту буде послаблюватися, що необхідно враховувати й фахівцям-практикам та політикам високого рангу при розв’язанні існуючого російсько-українського конфлікту. Тобто, рушійними силами ескалації конфлікту є власні інтереси сторін, уявлення про реакцію опонента у відповідь на агресію та почуття ворожнечі між сторонами. Таким чином, динаміка та імпульсивність конфлікту може змінитись, а він сам може уповільнитись або навіть припинитись, якщо позиції ворожнечі однієї з сторін будуть змінюватися (послаблюватися).

Математичне моделювання міжнародних конфліктів має певні недоліки, які пов’язані, насамперед, із неправильністю описання й відображення реальної конфліктної ситуації; спрощеною візуалізацією, яка веде до втрати мікродеталей, що необхідні для розуміння конкретної міжнародної ситуації та динаміки розвитку певного міжнародного конфлікту; наявністю причин чисто технічного характеру, наприклад, неадекватного сприйняття статистичних характеристик величин, що генеруються моделлю; надмірною гіпотетичністю самого процесу моделювання, яке часто не відповідає конкретній політико-конфліктній ситуації, адже кожен міжнародний конфлікт є неповторним і його відновлення в нових умовах на ті й же території і з подібними конфліктними суб’єктами часто не відповідає установленим його теоретичним оцінкам тощо. Окрім того, для сучасної міжнародної системи характерним є процес підвищеної інформатизації та соціологізації суспільства, що мобілізує протікання різного рівні міжнародних конфліктів, а також глобалізація небажаних суспільно-політичних, у тому числі й конфліктних та терористично-революційних явищ, збільшення числа глобальних катастроф та катаклізмів, вичерпність багатьох мінеральних ресурсів, що впливають на появу міжнародних конфліктних ситуацій, які не завжди можна передбачити та піддати моделюванню й прогнозуванню тощо. Тому виникає складність моделювання міжнародних конфліктів як поліструктурної та гетерогенної гнучко-динамічної системи, обґрунтування вивчення якої неможливе лише засобами математики, адже завжди залишаться проблеми, які не піддаються формалізації та квантифікації, які, передусім, зумовлені суб’єктивними чинниками. В таких випадках моделювання може бути недостатньо ефективним. Проте саме тут воно може дати значні практичні результати, які не можна одержати іншими способами соціолого-політологічних досліджень міжнародних конфліктів. Таким чином, потенційна можливість математичного моделювання у врегулювання міжнародних конфліктів буде постійно зростати.

Висновки. Отже, математичне моделювання як науковий спосіб деталізованої оцінки існуючих міжнародних конфліктів та форма передбачення подальшого розвитку конфліктної ситуації з метою вживання ефективних конфлікто-стримуючих та конфлікто-стабілізуючих заходів і чинників із боку міжнародних політичних структур та урядів країн має значні перспективи й буде ставати ще більш актуальним конструктивно-прикладним завданням і потребує подальшого наукового обґрунтування та вивчення.

 Джерела та література

  1. Акимов А. В. Методологические аспекты моделирования международных отношений / А. В. Акимов [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/20252/1/dais-04-07-2007.pdf
  2. Денисюк С. Г. Моделювання політичних процесів / С. Г. Денисюк, А. А. Шиян // Прикладна політологія : навч. посіб. / за ред. В. П. Горбатенка. – К. : ВЦ «Академія», 2008. – 472 с.
  3. Капітоненко М. Г. Системний підхід в дослідженні міжнародного конфлікту // Дослідження світової політики. – Вип. 20. – К. : ІСЕМВ НАНУ, 2002. – С. 186–194.
  4. Комп’ютерне моделювання систем та процесів. Методи обчислень. Ч. 1 : навч. посіб. / Р. Н. Квєтний, І. В. Богач, О. Р. Бойко, О. Ю. Софина, О. М. Шушура ; за заг. ред. Р. Н. Квєтного. – Вінниця : ВНТУ, 2012. – 193 с.
  5. Корнієнко В. О. Моделювання процесів у політико-комунікативному просторі : монографія / В. О. Корнієнко, С. Г. Денисюк, А. А. Шиян. – Вінниця : УНІВЕРСУМ–Вінниця, 2009. – 185 с.
  6. Лотов А. В. Введение в экономико-математическое моделировани /
    А. В. Лотов. – М. : Наука, 1984. – 392 с.
  7. Маляренко Т. Теорія ігор у дослідженні конфліктів / Т. Маляренко [Електронний ресурс].  –Режим доступу : http://social-science.com.ua/article/133
  8. Мандрагеля В. А. Причини та характер воєн (збройних конфліктів) : філософсько-соціологічний аналіз : монографія / В. А. Мандрагеля. – К. : ЄУ, 2003. – 570 с.
  9. Моделювання міжнародних відносин : навч. посіб. / [Р. В. Вовк]. – К. : Знання, 2012. – 246 с.
  10. Овчинникова Т. М. Моделирование как метод регулирования конфликта / Т. М. Овчинникова [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://scjournal.ru/articles/issn_1997-292X_2014_6-2_36.pdf
  1. Ожиганов Э. Н. Моделирование и анализ политических процессов : учеб. пособ. / Э. Н. Ожиганов. – Москва : РУДН, 2009. – 189 с.
  2. Патійчук В. О. Особливості використання методів моделювання в країнознавстві / В. О. Патійчук, А. А. Саванюк // Актуальні проблеми країнознавчої науки : матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. Інтернет-конференції (м. Луцьк, 15‒16 грудня 2015 р.) / за ред. В. Й. Лажніка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – С. 20–27.
  3. Патійчук В. О. Особливості використання методів прогнозування в країнознавчих дослідженнях / В. О. Патійчук, А. А. Саванюк // Актуальні проблеми країнознавчої науки : матеріали ІV міжнар. наук.-практ. Інтернет-конференції (м. Луцьк, 15–16 лист. 2016 р.) / за ред. В. Й. Лажніка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – С. 16–25.
  1. Польовий М. А. Політичні процеси : теорія та практика моделювання : монографія / М. А. Польовий. – Одеса : Фенікс, 2011. – 288 с.
  2. Саати Т. Л. Математические модели конфликтных ситуаций / Т. Л. Саати ; пер. В. Н. Веселова и Г. Б. Рубальского ; под ред. и с предисл. И. А. Ушакова. – М. : Сов. радио, 1977. – 302 с.
  3. Советов Б. Я. Моделирование систем : учеб. для вузов. –3-е изд., перераб. и доп. / Б. Я. Советов, С. А. Яковлев. – М. : Высш. шк., 2001. – 343 с.
  4. Шикин Е. В. Математические методы и модели в управлении / Е. В. Шикин, А. Г. Чхартишвили. – М. : Дело, 2000. – 440 с.
  5. Patiichuk V. Specifics of use of methods of modeling in countrystudies researches / Patiichuk, А. Savanyk // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки.  – 2015. –  № 15 (316). – С. 7–13.
  6. Richardson Lewis. Mathematical Psychology of War / Lewis Richardson [Electronic resource]. – Access mode : http://servidor.demec.ufpr.br/CFD/bibliografia/ MER/Hunt_1998_sobre_L_F_Richardson.pdf.