Основні функції православного паломництва в умовах сучасного культурно-духовного розвитку

УДК 930:908:[379.85:291.37]

 

 

 

 

 

В. О. Патійчук – кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки;

Р. П. Якубович – аспірант Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Роботу виконано на кафедрі країнознавства і міжнародних відносин СНУ імені Лесі Українки

Розглянуто основні функції паломництва як соціокультурного феномену сучасного людства. Досліджено основні зміст і значення головних функцій паломництва в сучасних умовах культурно-духовного розвитку. Узагальнено значення паломництва для формування духовних потреб особистості.

Ключові слова: паломництво, функції паломництва, культурно-духовний розвиток, духовні потреби особистості, релігійні потреби.

Patiychuk V. O., Jakubovich R. P. The Key Features of Orthodox Pilgrimage in Today’s Cultural and Spiritual Development. The main functions of the pilgrimage as a sociocultural phenomenon of modern humanity are considered. The basic meaning and significance of the main functions of pilgrimage in the present conditions of cultural and spiritual development are investigated. The importance of pilgrimage for the formation of the spiritual needs of the individual is generalized.

Key words: pilgrimage, pilgrimage function, cultural and spiritual development, spiritual needs of the individual, religious needs.

Актуальність дослідження. Релігійне паломництво у наш час користується значним попитом й популярністю й не тільки в ісламських країнах, де хадж (духовна подорож) до Мекки та Медини є обов’язковим для всіх мусульман, або обмивальне паломництво до річки Ганг є традиційним в індуїзмі, а й у християнстві. Так, наприклад, у православ’ї воно було ще засноване на початку нашої ери, коли місцям хресних страждань Спасителя в Єрусалимі намагалися вклонитися перші християни. До нас дійшли літописні відомості, що ще в кінці ХІ ст. Палестину та інші святі місця почали відвідувати руські монахи [5]. Вагомим для підтримання почуття віри паломництво залишається й у сучасних умовах культурно-духовного розвитку суспільства. Тому вивчення основних функцій паломництва як чинника культурно-духовного розвитку особистості є актуальним у науковому плані, що й зумовило вибір тематики цієї публікації.

Головною метою дослідження є розкриття основних функцій православного паломництва в сучасних умовах культурно-духовного розвитку суспільства. Виходячи з мети дослідження, основним завданням цієї публікації є деталізувати основні функції православного паломництва в сучасних умовах соціокультурного розвитку особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі культурно-духовного розвитку суспільства в нашій країні та загалом у світі зростає науковий і практичний інтерес до релігійного паломництва. Останнє розглядається не тільки як подорожі до святих місць, а й як духовно культова практика для пересічних віруючих [1]. Паломництво займає важливе місце в структурі тимчасових міграцій населення на планеті [4]. Наукові засади сучасного релігієзнавства передбачають ґрунтовне дослідження культової практики різноманітних релігійних течій і конфесій, у тому числі, й тих, у яких паломництво є вагомим елементом культової практики та катехізації населення. Православна церква має давні традиції та витоки, що отримало глибоке теоретичне обґрунтування й практичне вираження у соціальних, мистецьких і народно-традиційних моделях сакральної комунікації українського етносу [3].

В сучасних умовах соціально-інформаційного та культурно-політичного розвитку соціуму вагомими передумовами формування самосвідомості людини є її релігійна самобутність, віра та почуття. Останні є досить значущими чинниками  індивідуального культурно-духовного розвитку особистості. Особливо неабиякого значення у період тотальної секуляризації суспільства та домінування прагматичних тенденцій у глобальному просторі у вихованні молодого покоління відіграють національні культурно-духовні традиції. Паломництво є давньою українською культурно-духовною традицією. В дорадянський період розвитку українські віруючи мали добру традицію звершувати піше паломництво до Києво-Печерської лаври та ходити на прощу в Почаїв, а також  відвідувати інші відомі сакрально-духовні об’єкти України та за кордоном. Із портів Одеси щотижнево відправлялися пороми до Святої Землі, м. Стамбул (колишній Константинополь), Святої Гори Афон та інших християнських святинь Європи та Сходу. В період комуністичної атеїзації паломництво, як один із видів церковної практики, було заборонено й переслідувалося разом із релігійними віруваннями та переконаннями особистості. На сучасному етапі суспільно-політичного розвитку країн Центрально-Східної Європи паломництво й релігійно-паломницький туризм відродилися та активізувалися в традиційних конфесіях віросповідувань держав пострадянського простору. Крім того, паломництво та релігійний туризм мають значний вплив на фінансово-господарський комплекс, культуру та економіку багатьох країн і регіонів світу, у тому числі й України. В цій складній системі взаємодії виникає ряд важливих проблем соціокультурного та конструктивно-прикладного функціонування паломництва, що потребує наукового осмислення та вивчення. Тому паломництво повинно стати важливим напрямом вивчення сучасних філософсько-релігієзнавчих студій [12].

Таким чином, паломництво – це не тільки подорожі до святих місць, але й духовно-культова практика для пересічних віруючих. Паломницькі центри є здебільшого місцями значної територіальної концентрації культурних та історичних сакральних об’єктів, що притягують до себе великі потоки релігійних мігрантів – паломників [6]. Феномен православного паломництва простежується як у світовому релігійному контексті, так і в контексті розвитку української національної культури. Православна церква протягом століть була конститутивним чинником розвитку духовної культури, впливаючи практично на всі (залежно від історичної епохи) сфери життя людини. Українська історична культурно-духовна традиція формувалася саме під впливом православної церкви [13]. Тому вивчення функцій православного паломництва в Україні набуває актуальності й у соціокультурному контексті відродження національної духовної культури.

У складі паломництва фахівці виділяють кілька функціонально-цільових видів: власне паломництво (відвідання святих місць із метою поклоніння основним святиням і реліквіям); релігійно-пізнавальні поїздки (ознайомлення з видатними релігійними місцями, культурно-релігійними пам’ятками, об’єктами, релігійною історією та філософією); наукові та релігійно-просвітницькі подорожі (відвідання релігійних об’єктів істориками, мистецтвознавцями, богословами, соціологами та іншими фахівцями,  які  вивчають релігійну сферу та її суспільно-просторові прояви  тощо) та ін. [8]. Останні два види є фактично релігійним туризмом і користуються попитом переважно для недостатньо оцерковленого населення. Під релігійним туризмом розглядають види діяльності, пов’язані з наданням послуг та задоволенням потреб туристів, які прямують до святих місць і релігійних центрів, що перебувають за межами регіону їх проживання. Його поділяють на два види: паломницький туризм і релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості [7]. Паломницький туризм – це сукупність переміщень представників різних конфесій із культовою метою [4]. Паломництво – прагнення вірян відвідати святі місця та задовольняти свої духовні потреби [11]. Серед причин для здійснення паломництва можна виділити бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг, помолитися за рідних та близьких, отримати духовні дари, проявити відданість вірі, знайти сенс життя тощо [10]. Зараз в Україні триває процес інтенсифікації  релігійного туризму. Створюються туристичні фірми з організації релігійних та паломницьких турів, а також функціонують паломницькі служби при монастирях, церквах й інших релігійних структурах. Лише за останні 3–5 років у нашій країні значно збільшилася кількість туристів, які мають паломницьку мету, а також значна частина релігійних туристів відправляється за кордон із релігійно-пізнавальними цілями [5]. Проте паломництво має низку специфічних функціональних відмінностей від суто релігійно-паломницьких турів, що потрібно враховувати під час їх організації та проведення.

Так, наприклад, паломницький туризм є сукупністю поїздок представників різних релігій для поклоніння святим місцям. Паломник – це здебільшого дуже релігійна людина з уже сформованою системою цінностей [2]. Духовний сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Паломники, на відміну від релігійних туристів, беруть участь у релігійних обрядах і таїнствах, отримують повчання й настанови від священиків і ченців, які перебувають у монастирях і храмах, що їх відвідують [8]. Звичайні туристи, здійснюючи релігійні поїздки, переслідують культурно-пізнавальні цілі, вивчаючи культурно-духовну спадщину й сакральне мистецтво. Вони ставлять за мету більше дізнатися про історію та культуру різних країн, розширити свій кругозір. Паломницькі поїздки можуть відрізнятися різним співвідношенням частки безпосередньо паломництва й частки релігійного туризму. На думку науковців, паломницький тур – це релігійно зумовлена подорож, а культурно-релігійний тур переслідує, передусім, пізнавальні цілі. Для першого характерна реальна участь паломника в релігійному житті храму чи монастиря, можливість відвідування богослужіння, учинення молитовного циклу церковних служб тощо [1].

Паломників цікавить безпосередня участь у релігійних обрядах, тому соціально-психологічна база паломництва набагато ширша, ніж релігійного туризму загалом. Для паломників відвідування музеїв, виставок та інших світських заходів є вторинними або супутніми у власне паломницьких подорожах [6]. Вони їдуть у святі місця поклонитися святим мощам і чудотворним іконам, отримати допомогу, зцілення, відчути зв’язок із Богом, доторкнутися до благодатної сили тощо. При цьому вони можуть керуватися різними мотивами: знайти допомогу або духовну пораду у вирішенні особистих проблеми, морально укріпитися та зцілитися від фізичних і духовних недугів, отримати духовну підтримку від дії благодаті Божої через святі таїнства, ікони, мощі тощо [2].

Досліджуючи зміст будь-якого паломництва, можна зробити висновок, що воно однаково пов’язане з наданням традиційних послуг, як і будь-які інші тури. Проте наявні деякі специфічні властивості релігійного туризму й можна виділити різні функціональні типи паломництва – із пізнавальною та духовно-практичною метою. Що стосується першого, то часто в науковій літературі трапляється поняття «релігійна поїздка», яка передбачає відвідування різних храмів, монастирів, релігійних музеїв, різноманітних культових пам’яток й інших релігійних об’єктів з ознайомчими цілями [4]. Основа для другого – власне паломницьких турів – це духовні орієнтири вірян та їхній духовний досвід, молитовно-культова практика, навички перебування в паломницьких поїздках, потреба духовного спілкування й наставляння, отримання духовних порад і моральної підтримки, бажання збагатити свій духовний кругозір та досвід тощо [11].

Таким чином, потрібно розрізняти кілька форм паломницьких поїздок – власне паломництво (задоволення релігійних потреб і звершення культової практики) та релігійні поїздки культурно-пізнавального характеру. Серед причин для здійснення паломництва можна виокремити бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг; помолитися за рідних та близьких; отримати благодать від святих ікон, мощей, джерел тощо; виконати богоугодну справу; відмолити свої гріхи та близьких; виразити подяку Богові за  земні блага; проявити відданість вірі; прагнення до подвижництва в ім’я віри; знайти сенс життя тощо. Отже, основною функцією паломництва є духовно-компенсаційна – отримання благодаті від святинь та забезпечення психологічної рівноваги та духовно-морального задоволення. Часто паломники беруть на себе під час таких паломницьких подорожей посилені пости, відмову від транспортних засобів та комфортабельних умов проживання тощо, що необхідно враховувати при їх плануванні [2].

На думку Є. Печериці та Є. Шарафанової, основними функціями паломництва є: 1) духовно-просвітницька (знайомство з географією й історією відвідуваного місця, особливостями проведення богослужінь. Деякі монастирі практикують проведення духовних бесід для паломників та екскурсантів, організовують недільні школи, клуби за інтересами тощо); 2) загальноосвітня (монастирі й храми були та є не лише духовними, а й культурними та історичними центрами. У деяких із них розміщені музеї, експозиції яких знайомлять з образотворчими й архітектурними формами, життям і побутом ченців та мирян у різні історичні епохи. Також при монастирях і храмах можуть діяти навчальні заклади, такі як духовні училища, семінарії, академії тощо); 3) місіонерська (поїздки по святих місцях сприяють поширенню та поглибленню своєї віри, пошуку сенсу життя тощо); 4) благодійницька (на території деяких монастирів розміщені богодільні, притулки для дітей-сиріт, притулки для дітей із неблагополучних або асоціальних сімей, благодійні медичні центри, тому організовуються паломницькі поїздки для надання будь-якої допомоги, яку потребує монастир або храм) [9].

Окрім указаних, до функцій паломництва, на нашу думку, потрібно віднести ще навчально-виховну (під час релігійних подорожей віруючі навчаються догматів своєї віри, правил поведінки в храмах, монастирях, вивчають молитви та церковний спів, учаться правильно читати молитви й виконувати необхідні релігійні обряди та ритуали, а також освоюють ази християнської моралі); психолого-комунікаційну (під час паломницьких подорожей відбувається процес пошуку друзів-однодумців, налагоджується спілкування вірян між собою, а також із монахами й священиками); оздоровчо-реабілітаційну (будь-яка паломницька подорож може супроводжуватися релігійною молитовною практикою з метою зцілення душі та тіла, а також звершенням релігійних таїнств й обрядів для спасіння та оздоровлення людей, уключаючи релігійні відправи й участь у церковних таїнствах, наприклад причасті, маслосвятті (соборуванні) тощо, які сприяють душевному заспокоєнню та виліковуванню від важких недругів, уключаючи обряди вигнання злих духів (вичитки), купання у святих джерелах тощо); інформаційно-пізнавальну (часто в паломницькі подорожі мандрують із метою ознайомлення з новими територіями та їхньою історико-культурною й етнорелігійною практикою, заради поповнення своїх знань про інші нації та народи, а також для розширення свого кругозору) тощо.

Отже, за функціональною спрямованістю можна виділити освітні, навчальні, культові, психологічні, оздоровчо-реабілітаційні, пізнавальні та інші паломницькі подорожі. За головним мотивом паломництва можна вказати відвідування: храмів, монастирів, мощей святих угодників, чудотворних ікон; могил видатних церковних діячів), цілющих джерел; місць життя й діяльності релігійних подвижників; участь у богослужіннях; участь у звершеннях таїнств (хрещення, сповідь, причастя, вінчання, маслосвяття тощо); участь у релігійних обрядах і церемоніях (хресні ходи, зібрання, публічні проповіді тощо); вивчення релігійної спадщини; дослідження сакральної архітектури, скульптури, живопису, церковно-ювелірної справи тощо.

Висновки. Таким чином, духовний сенс паломництва визначається характером релігійної свідомості. Паломники, на відміну від релігійних туристів, беруть участь у релігійних обрядах і таїнствах, отримують повчання й настанови від священиків і ченців, які перебувають у монастирях та храмах, що їх відвідують. Паломницькі поїздки можуть відрізнятися різним співвідношенням частки безпосередньо паломництва та частки релігійного туризму. Паломництво в православ’ї може виконує різноманітні функції: духовно-компенсаційну, просвітницько-освітню, навчально-виховну, місіонерську, благодійницьку, психолого-комунікаційну, оздоровчо-реабілітаційну, інформаційно-пізнавальну та інші функції, що потребує подальшого наукового вивчення.

 Джерела та література

  1. Житенёв С. Ю. Религиозное паломничество в христианстве, буддизме и мусульманстве: социокультурные, коммуникационные и цивилизационные аспекты / С. Ю. Житенёв. – М. : Индрик, 2012. – 217 c.
  2. Зеленова Е. В. Модель организации православного паломничества / Е. В. Зеленова // Туризм: право и экономика. – 2013. – № 1. – С. 7–10.
  3. Кочеляева Н. А. Паломничество как социокультурный феномен / Н. А. Кочеляева // Культурология в социальном измерении : сб. науч. ст. по итогам Всерос. науч.-практ. конф. (г. Кемерово, 16–17 февраля 2007 г.). – Кемерово : КИЦ, 2008. – С. 105.
  4. Круглова И. В. Религиозный туризм или паломничество? / И. В. Круглова // Научный вестник МГИИТ. – 2012. – № 4. – С. 7–9.
  5. Патийчук В. А. Современные проблемы развития паломнического туризма в Украине / В. А. Патийчук // Туризм и общественная география: вчера, сегодня, завтра : материалы междунар. науч.-практ. конф. (г. Гжель, Р. Ф., 15 ноября 2014 г.). – Гжель : ГГХПИ, 2014. – С. 75–87.
  6. Патійчук В. Класифікація релігійно-паломницьких турів за різноякісними ознаками / В. Патійчук // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки. – 2015. –  № 14 (315). – С. 36–48.
  7. Патійчук В. О. Україна в системі міжнародного релігійно-паломницького туризму / В. О. Патійчук // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. − 2002. − № 1. − С. 223−227.
  8. Патійчук В. Функціональні особливості організації релігійно-паломницьких турів / В. Патійчук // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Географічні науки. – 2015. –  № 15 (316). – С. 24–31.
  9. Печерица Е. В. Паломнический туризм : сущностные аспекты / Е. В. Печерица, Е. Е. Шарафанова // Современные проблемы науки и образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.science–education.ru/ru/article/view?id=16486
  10. Силантьева М. В. Духовный смысл православного паломничества в эпоху глобализации / М. В. Силантьева // Паломничество и религиозный туризм: многообразие интерпретаций : сб. науч. ст. – Владимир : ВлГУ, 2012. – С. 150–173.
  11. Щербакова Т. В. Духовное содержание паломничества и туризма / Т. В. Щербакова // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 8. – С. 2–5.
  1. Якунин В. Н. Развитие религиозного туризма как составляющей части историко-культурного наследия на современном этапе / В. Н. Якунин [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://edu.tltsu.ru/sites/sites_con-tent/site1238/html/ media90388/61Yakunin
  2. Яроцький П. Л. Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму в Україні / П. Л. Яроцький // Філософія туризму : навч.-метод. посіб. / В. С. Пазенок, В. К. Федорченко та ін. – К. : Кондор, 2004. – С. 143–151.

Політика Європейського Союзу щодо поводження з побутовими відходами

УДК 332.021:504.064.45(061.1ЄС)

 

 

В. Р. Романюк – студент 2-го курсу факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
  Роботу виконано на кафедрі  міжнародних економічних відносин та управління проектами СНУ ім. Лесі Українки

Науковий керівник: Н. В. Павліха – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин та управління проектами СНУ ім. Лесі Українки

Проаналізовано політику Європейського Союзу щодо поводження з твердими побутовими відходами. Охарактеризовано нормативно-правову базу ЄС, яка спрямована на вирішення проблеми з переробки та утилізації твердих побутових відходів. Розглянуто основні цілі політики ЄС щодо вирішення проблеми побутових відходів.

Ключові слова: Європейський Союз, політика, побутові відходи, вторинна переробка, утилізація.
       

Romanyuk V. R. EU policy for solid  with waste. EU policy for dealing with solid waste is analyzed. Сharacterized legal framework of the EU, which aims to solve the problem of recycling and disposal of solid waste. Considered the main goals of EU policy to solve the problems of solid waste.

Key words: European Union, policy, solid waste, recycling, utilization.

У світі сьогодні спостерігається погіршення екологічної ситуації, яке пов’язане зі збільшенням викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище та виснаженням природних ресурсів. Одним із завдань для покращення ситуації у цій сфері є вирішення проблеми з побутовими відходами, об’єми яких постійно  збільшуються. Ця проблема є актуальної для різних країн світу, особливо тих, які мають високий рівень розвитку, у тому числі й країн ЄС.

Країни ЄС постійно шукають нові шляхи управління поводженням із твердими побутовими відходами та виробляють спільну політику щодо цього. Поширений метод простого захоронення відходів, який використовується в більшості країн світу, не вирішує цієї проблем та не є економічно доцільним. У провідних європейських країнах (Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Австрія) захороненню підлягає менше 5 % твердих побутових відходів, 35 % – переробляється, 15 % – йде на компостування та отримання біогазу, а решта – в більшості країн потрапляє на спалювання [3].

Зважаючи на складність та серйозність проблеми поводження з відходами, в ЄС розроблена й прийнята велика база нормативних документів у цій сфері діяльності. Країнами прийнято понад 90 Директив у сфері екології, які стосуються спільної політики ЄС щодо очищення стічних вод у міських умовах, захисту повітряного середовища від забруднень, що виділяють установки для спалювання сміття, нагляду йі контролю за перевезенням небезпечних відходів, видалення відпрацьованого масла тощо [8].

Головним нормативно-правовим документом, який визначає правові рамки та основні принципи поводження з відходами, є Директива 75/442/ EWG [2]. Загалом вона нараховує 16 категорій відходів, на основі яких впроваджений єдиний Європейський каталог відходів (рішення 2000/532/EWG), що періодично переглядається й оновлюється [1,2]. У Директиві також визначено основні принципи поводження з відходами, що регулюють діяльність суб’єктів господарювання у цій сфері (рис. 1).

Згідно з Директивою 75/442/EWG країни ЄС повинні створити комплексну та розвинену мережу об’єктів розміщення відходів з урахуванням передових наукових та економічних технологій. Оскільки Директива не забороняє захоронення відходів, а забороняє лише недбале поводження з ними та їх несанкціоноване розміщення, то перед підприємствами постає досить складне завдання, яке передбачає поділ відходів на види, їхній облік та транспортування, отримання необхідних дозволів в уповноважених органах влади тощо.

Важливими правовими актами ЄС у сфері управління відходами є Директиви, присвячені переробці відходів, їх утилізації та транспортуванню (рис. 2). Наприклад, Директива 1999/31/WE встановлює вимоги до знешкодження відходів та їх складування [4]. Директива 94/62 вимагає від країн ЄС переробляти й повторно використовувати відходи [5]. Зазначені нормативно-правові акти становлять основу системи управління відходами у країнах-членах ЄС.

Безымянный23

Рис. 1. Основні принципи поводження з побутовими

відходами згідно Директиви 75/442/ EWG

Зазначені законодавчі акти спрямовані на врегулювання відносин, пов’язаних із проблемами стосовно поводження з відходами, а також системою заходів щодо організаційно-економічного стимулювання ресурсозаощадження. Основними принципами законодавства є мінімізація утворення, максимальна утилізація, забезпечення повного збирання й своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки. Важливим аспектом поводження з відходами є застосування сучасних методів їх ідентифікації, класифікації, паспортизації з метою визначення високоефективних технологій поводження з ними відповідно до стандартів ЄС.

Враховуючи динамічний розвиток сфери поводження з відходами, а також поступовий перехід європейських країн до суспільства рециклінгу, в ЄС запропоновано переглянути деякі зі встановлених директивами цільових показників. Це передбачено в рамках документа «Пропозиції до Директиви щодо внесення змін та доповнень до директив 2008/98/ЄC про відходи, 94/62/ЄC про упаковку та відходи упаковки, 1999/31/ЄC про захоронення відходів, 2000/53/ЄC про транспортні засоби, термін експлуатації яких закінчився, 2006/66/ЄC про батарейки й акумулятори та відходи батарейок й акумуляторів та 2012/19/ЄС про відходи електронного та електричного обладнання» [7].

Безымянный23

Рис. 2Директиви ЄС щодо переробки, утилізації та

транспортування твердих побутових відходів

Проаналізувавши політику ЄС щодо поводження з побутовими відходами,  можна визначити основні її цілі, яких мають досягнути країни ЄС [6]:

–   збільшення обсягів перероблення/повторного використання твердих побутових відходів до 50 % у 2020 р. від загального обсягу їх утворення та до 70 % у 2030 р.;

–   збільшення обсягів перероблення/повторного використання відходів упаковки до 80 % загалом у 2030 р., а також для різних видів матеріалів;

–  поступове скорочення до 2025 р. обсягів захоронення на полігонах для безпечних відходів ресурсоцінних компонентів відходів (у т. ч. полімерів, паперу, металів, скла та біовідходів). Граничний показник їх захоронення не повинен перевищувати 25 %;

‒   зменшення утворення харчових відходів на 30 % із 2017 р. до 2025 р.;

‒ запровадження системи раннього попередження для прогнозування й уникнення можливих труднощів із дотриманням нових вимог;

‒  забезпечення повної «простежуваності» небезпечних відходів;

‒ збільшення економічної ефективності схем розширеної відповідальності виробника шляхом визначення мінімальних умов;

‒ спрощення вимог до звітування та полегшення зобов’язань, що стосуються малих і середніх підприємств;

‒ гармонізації та оптимізації розрахунку цільових показників і підвищення надійності ключових статистичних даних.

Основним документом, який визначає основні напрями політики Європейського Союзу у природоохоронній сфері до 2020 р., є «Сьома програма дій з навколишнього середовища» [9], що набула чинності з 1 січня 2014 р. Питання відходів у ньому не виділяється як окремий пріоритет, а розглядається в контексті чотирьох із дев’яти, встановлених Програмою дій, ключових цілей. Найбільшу увагу поводженню з відходами приділяє ціль 2 «Перехід країн Європейського Союзу до ресурсоефективної, зеленої й конкурентоспроможної низьковуглецевої економіки». Окремі питання поводження з відходами розглядаються у цілі 5 «Поліпшення рівня знань і бази фактичних даних для екологічної політики ЄС»,  цілі 8 «Підвищення стійкості міст ЄС» і цілі 9 «Посилення ефективності ЄС у вирішенні міжнародних екологічних та пов’язаних із кліматом проблем».

Отже, ЄС має розроблену потужну нормативно-правову базу, яка стосується питань поводження з твердими побутовими відходами. Зазначені законодавчі акти спрямовані на мінімізацію утворення відходів, максимальну їх утилізацію, забезпечення повного збирання й своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки.

 Джерела та література

  1. Асоціація «Міжнародний екологічний союз». Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ecounion.at.ua
  2. Директива ЄС 75/442/EWG від 15.07.1975 про відходи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/eli/dir/1975/442/oj
  3. Утилізація ТПВ: від України до Швейцарії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jkg-portal.com.ua/ua/pda/one/utilzacja-tpv-vd-ukrajini-do-shvejcarji-43120
  4. Council Directive 1999/31/EC of 26 April 1999 on the landfill of waste [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX%3A31999L0031
  5. EUROPEAN PARLIAMENT AND COUNCIL DIRECTIVE 94/62/EC of 20 December 1994 on packaging and packaging waste [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/ALL/?uri=CELEX:31994L0062
  6. List of Best Available Techniques Reference documents (BREFs) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eippcb.jrc.ec.europa.eu/reference
  7. Proposal for a Directive of the European Parliament and of the Council amending Directives 2008/98/EC on waste, 94/62/EC on packaging and packaging waste, 1999/31/EC on the landfill of waste, 2000/53/EC on end-of-life vehicles, 2006/66/EC on batteries and accumulators and waste batteries and accumulators, and 2012/19/EU on waste electrical and electronic equipment /* COM/2014/0397 final – 2014/0201 (COD) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eurlex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52014PC0397
  8. Regulations, Directives and other acts [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://europa.eu/european-union/eu-law/legal-acts_en
  9. Seventh EAP – The new general Union Environment Action Programme to 2020 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/environment/action-programme/.

 

 

The problems and prospects of reforming the France social sphere

UDK 316.44(44)

 

 

V. Pigoliuk – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University
 

 

 

The work is done at the Department of Country Studies and International Relations Scientific supervisor: Y. Vozniuk Candidate of Political Sciences, Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations

The article discusses and analyzes the problems and prospects of social reforming in France. The article deals with socially-oriented model of the economy, the center of which is the “welfare state”. We proved that the social market economy with elements of etatism smoothed negative features of capitalism in France, the government was protecting the interests of workers in recent years.

Key words: reforming, social sphere, France, etatism, socially-oriented model, state support.

Піголюк В. Проблеми та перспективи реформування соціальної сфери Франції. У статті розглянуто та проаналізовано проблеми та перспективи реформування соціальної сфери Франції. Висвітлено соціально-орієнтовану модель економіки країни, в центрі якої перебуває «держава добробуту». Доведено, що соціальне ринкове господарство з елементами етатизму згладжувало негативні риси капіталізму у Франції, держава стояла на захисті інтересів трудящих протягом останніх років.

Ключові слова: реформування, соціальна сфера, Франція, етатизм, соціально-орієнтована модель, державна підтримка.

France has socially-oriented economic model, the center of which is the «welfare state». Because of the high state role in the economy such a system is often referred as etat model (fr.). The role of government in the economy of France: the state redistributes 54 % of GDP, while the number of employed in the public sector is 24 % of the total number of employees.

Social market economy with elements of etatism smoothed negative features of capitalism in France, the state was to protect the interests of workers. The strong tradition of social market economy, especially in the postwar period, contributed to the acquisition of the French major gains in the social sphere.

However, the modern economy is developing in the new environment: globalization of the world economy and the unification of Europe have a significant impact on the national economy. For further successful global development now it requires economic liberalization, the abolition of internal regulations and new technologies that can serve as a scientific and technical basis for economic growth.

In France, economic development hinders social security system, and the problem of brain drain public finances.

Since 1968 social security system was that the salary of civil servants was much higher than pay in the private business. They are not the subject to reduction in 50‒55 years retire, their pension level than wages. Unemployment is also higher than the average wage in the country. However, all these positive social benefits not stopped the aging population and rising unemployment. The unemployment rate in the country in 2010 was approximately 12–13 % of the economically active population [1].

Social guarantees are funded mainly by taxpayers. There are high not only indirect and individual income taxes, but also the social contributions of entrepreneurs. For example, if the US social contributions make up only 6,3 %, in France – 19,3 % of GDP.

Burden on workers fall pensions and unemployment benefits. Thus, the French keep working pensioners and the unemployed, and some companies working one holds not only himself and his family, but at least two seniors. It should be noted that high social security exist only in the public sector. The difference between public and private sector cost is not only in the level of wages and guarantees.

France has long formed almost negative attitude towards private enterprise. Public service until now considered the most promising, and it all aspiring French. Due to the high wages and social security complex in France even such popular professions in the public sector of the economy that are considered demeaning in other countries, such workers in construction, laborers and others.

Access to public service for foreigners is closed. Higher education institutions of the country also focused on training civil servants. Even in the field of research progress state supports, subsidized public sector and venture business as the engine of scientific and technical progress and application of technologies is not encouraged.

The state does not pay much attention to the development of the technological base. Public officials are not interested in the release of high-paying jobs as a result of new technology and new management practices. The French model of management as a result suffers from inefficiency, arbitrariness and encouraging corruption among government officials, and naturally hinders scientific progress [1].

Characteristic of France is also brain drain. In higher education prepared mainly government officials. The isolation of higher and professional education on issues of private business leads to the fact that graduates not finding work in the public sector remain out of work, cannot find work. As a result, the most promising and educated youth finds demand in the labor market and prefer to work abroad. For example, in 2007 a fifth of French graduates chose better than in France and better paying jobs (with low taxes) in the US and the UK [5].

The problem of public finances in the country is such that financial indicators meet Maastricht convergence criteria for monetary 3% deficit and 60% government debt to GDP. However modern social market system of the country is able to degrade over time these figures. This is reflected in the fact that economic growth is slowing, employment is shrinking, the number of pensioners and the level of social incomes rise. Formed balance of the financial system can be broken if the government economic policy will not be amended. This reduces the competitiveness of France and in the world and in the European economy. The high cost of the French workforce makes production unprofitable in France and for domestic and foreign companies. They seek to find a country with a more favorable level of taxation and a more flexible labor market. There is no incentive in the country and for the private sector, which currently serves as the engine of the economy in almost all developed countries [3].

Thus, the social-market model of the French economy needs change. In the 1990s. France’s economy has experienced two stages of reform. The first phase of reforms was associated with an attempt to introduction into the economy of neoconservatism (A. Juppé reform). The task of reforming the social sector neoconservative included: to overcome the crisis of the social system of the French economy, reduce social security number; reach the level criteria of the Maastricht Treaty fiscal position of countries preparing to introduce the euro; implement tax reform; to combat unemployment, increasing labor market flexibility [2].

This program is most concerned civil servants and their loss meant for former high social guarantees. Civil servants were against the reforms, and it caused a wave of protests across the country. Private sector support conversion, but failed to act as consolidated as unions of public servants. The reform was suspended. The only program that was carried out was privatization. Conducted tax reform and introduced a new procedure for immigration.

So many years of experience providing incentives encourage public authorities to hold consumerism when citizens around the country rely on. Created to support their social programs often do not have financial security and effective mechanisms for implementation. To eliminate these drawbacks, the possibilities of introducing state orders (contracts), cooperation agreements, equity subsidies, preferential loans, tendering, involving non-governmental and commercial organizations are discussed.

Sources and literature

  1. Григораш Г. В. Системи соціального страхування зарубіжних країн : навч. посіб. / Г. В. Григораш, Т. Ф. Григораш. В. Я. Олійник, І. Т. Субачов. – К. : Центр учб. літ-ри, 2008. – С. 118‒121.
  2. Дорошко М. С. Романомовні держави Західної Європи : Франція, Іспанія, Португалія, Італія. Країнознавство : навч. посіб. / М. С. Дорошко, Р. А. Кривонос, В. П. Крижанівський. – К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2009. – С. 151‒173.
  3. Огляд економіки Франції (2015) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrexport.gov.ua/ukr/econ_spivirob/fra/1472.html
  4. Островерская Е. Трансформация социально-экономической модели Франции / Е. Островерская // Мировая экономика и международные отношения. – 2016. – № 4. – С. 40–49.
  5. Рубинский Ю. Демографические проблемы Франции / Ю. Рубинский [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.demoscope.ru/weekly/2009/ 0359/analitphp.

The Current State of Polish Migration Policy

UDK 325.14(438)              

 

 

 

       

                 

Y. Vozniuk – Candidate of Political Sciences Associated Professor of the Department of Country Studies and International Relations Lesya Ukrainka Eastern European National University;

M. Zakharun – Fourth-Year Student of Country Studies and International Relations Department International Relations Faculty Lesya Ukrainka Eastern European National University

The work is done at the Department of

Country Studies and International Relations

The essence of migration policy is considered. The basic problems of the migration policy of the European Union are highlighted. The problems of refugees of Central and Eastern Europe are analyzed. Modern Polish problems and prospects of migration policy proceedings are characterized.

Key words: migration policy, Poland, EU, Islamophobia, Central and Eastern Europe, immigration, emigration, the problem of refugees.

Вознюк Є. В., Захарунь М. В. Сучасний стан міграційної політики Польщі. Розглянуто суть міграційної політики. Висвітлено основні проблеми міграційної політики Європейського Союзу. Проаналізована проблема біженців Центрально-Східної Європи. Охарактеризовано сучасні власне польські проблеми й перспективи провадження міграційної політики.

Ключові слова: міграційна політика, Республіка Польща, ЄС, ісламофобія, Центрально-Східна Європа, імміграція, еміграція, проблема біженців.

Migration policy is an «accepted level of management ideas and conceptually unified means by which the first state and its public institutions, following guidelines defined that meet the specific historical conditions of the country, the objectives involve adequate as this, so and the next stage of development of society» according to L. Rybakovsky,

Glossary of justice and home affairs of European Commission defines migration policy as one that includes regulations and procedures for dealing with people who wish to enter the territory under the jurisdiction of a state.

Often in the scientific literature migration policy is divided into the following three components:

– immigration policy relating to the provision of a particular categories of persons the right to stay in this state, control of illegal immigration, social security, immigration, and its main task is to create an effective system of regulation of migration flows and determining the position of migrants;

– integration policy sees its main task to ensure the conditions for successful inclusion of migrants into the life of the community;

– naturalization policy is aimed at creating the conditions and procedures for granting citizenship to migrants [1].

For more than a century, Poland has been one of the largest sending areas in Central and Eastern Europe and a vast reservoir of labor for many countries in Western Europe and North America. Poland’s geographical and political location predestined it to struggle amidst the interplay between the West and the East, in both historical and cultural perspectives as well as economic and social contexts.

In the second half of the 1990s, researchers predicted that Poland would gradually shift from being a major migrant-sending country to a country of transit migration and net immigration.

But the country’s accession to the European Union in May 2004, coupled with unrestricted entry to EU Member States the United Kingdom and Ireland, caused one of the biggest emigration flows in Poland’s postwar history, and the country became one of the largest exporters of labor within the enlarged European Union. In addition to a decreasing birth rate, migration accounted for a real reduction in Poland’s population over the past decade.

Immigrants from outside the European Union generally do not view Poland as an attractive destination because the Polish economy did not need large numbers of new workers until its own people began leaving.

In fact, many migrants from Eastern Europe and Asia still consider Poland a transit country or a gateway to the West, usually crossing the eastern Polish border from Ukraine or Belarus. Moreover, the government has made immigration to Poland difficult, largely to meet the requirements for EU accession and for the Schengen zone, an area of free movement within the European Union.

However, Poland is the only member of the European Union that has not fallen into a recession and that has continued to grow economically. According to the Polish Ministry of Economy, Poland weathered the economic storm because of relatively high domestic demand and because foreign trade makes up a small share of Poland’s GDP [3].

As Europe struggles to receive and integrate the massive influx of asylum seekers and migrants that began in mid-2015, the continent seems to once again be divided between East and West. The countries of East Central Europe argued vehemently against plans to relocate asylum seekers across the European Union (EU) – a proposal that was backed by Germany and other Western European countries. In September 2015, the Visegrád Group released a joint statement saying «any proposal leading to introduction of mandatory and permanent quota for solidarity measures would be unacceptable».

After weeks of railing against a proposed EU quota plan that would have seen          7 000 asylum seekers resettled in Poland of the 160 000 allocated across the European Union, the country’s government, led by Civic Platform Prime Minister Ewa Kopacz, voted in September 2015 to accept it. In caving to European pressure, Poland was criticized by its fellow Visegrád Group members, who together with Romania all voted against the plan. Poland’s alignment with the European consensus did not last long, however. In the October 2015 parliamentary election, the right-wing Law and Justice Party won the majority of seats, and official rhetoric took on a harsher tone under the new government. After the March 2016 terrorist attacks in Brussels, Prime Minister Beata Szydło announced that Poland would not accept any refugees under the plan.

This rightward shift is particularly momentous because Poland sees itself as the leader of East Central Europe, and now seems to be turning away from the «Weimar Triangle» and back towards the Visegrád Group. The change in the country’s political alignments furthers the region’s tendency to close borders and refuse to accept refugees, a trend that threatens European solidarity in this area.

It is critical, therefore, to understand the factors behind the policy changes and harsh reaction to refugees seen in Poland and other East Central European countries. The week before the EU quota plan vote, thousands of Poles marched in cities across the country chanting «Today refugees, tomorrow terrorists!» and «Poland, free of Islam!» Many observers have portrayed this Islamophobia, demonstrated at far-right protests and in online forums, as an «Eastern European» problem. Yet while the media have tended to ascribe these antimigrant attitudes to either racism or economic concerns, the picture is much more nuanced. The calculations behind the Polish political rhetoric that has stoked increasingly harsh, and at times xenophobic, public opinion are part of a much larger European trend of anti-EU and anti-immigration sentiment [2].

When asked specifically about Muslims, the Polish response was not always as welcoming. In the 2014 European Social Survey, 34,3 percent of Poles said that no Muslims should be allowed to come to Poland. This level of Islamophobia stands in stark contrast to the relatively tolerant views on diversity and may stem from the historically strong religious component of Poland’s national identity. The Muslim community in Poland numbers only about 20 000 to 40 000 (0,1 percent of the population), and the Polish nation has historically been defined by its strong Catholic majority [4].

However, the issue of immigration should not solely be defined through religion. Slightly more than 43 percent of Poles voiced the belief that immigrants took more jobs than they created, a much higher proportion than German or Swedish respondents. Though Poland has a low birth rate, the country has not constructed a narrative similar to the one seen in Germany, where immigration is viewed as a remedy for demographic decline and a driver of continued economic growth. Poles may also be unsympathetic to the cause of EU burden-sharing as their economy lags far behind those of Western Europe – in 2016, Poland’s GDP per capita stood at 68 percent of the EU average.

Turning to the migration and asylum crisis that began in earnest in mid-2015 and the Polish aversion to accepting a share of humanitarian arrivals, an evolution in Polish attitudes can be discerned. An analysis of data collected by the Polish Public Opinion Research Center in 2015 and early 2016 provides two immediate conclusions. First, Poles are much less accepting of refugees from the Middle East and Africa than those from Ukraine. In April 2016, just 25 percent of Poles thought that the country should take refugees from the Middle East and Africa, while 60 percent were prepared to accept Ukrainians.

Additionally, public attitudes in Poland towards Ukrainian refugees have remained much more consistent. In September 2015, the month in which policymakers voted on the EU quota plan, Polish acceptance of Middle Eastern refugees peaked at 46 percent. While this support decreased slightly in October, a large drop was seen in the polling data two months later: from 43 percent to 30 percent in December. This intermediate period is clearly significant and included two notable events: the Polish parliamentary elections on October 25 and the Paris terror attacks on November 13 [5].

Other polling provides a deeper understanding of what guides this increase in anti-immigration sentiment. In a survey conducted in September 2015, 44 percent of those opposed to accepting refugees cited a lack of resources and Poland’s weakened economic situation, and 41 percent offered reasons related to security and other fears about the consequences of immigration. Some observers have also cited the religious element of Poland’s national identity to explain the rising aversion to accepting North African and Middle Eastern refugees.

This breakdown shows that no one driving factor dominates antimigrant discourse in Poland. Especially striking is the percentage of posts that blame refugees for disease epidemics. The claim is not entirely inaccurate; a measles outbreak in Germany in February 2015 was linked to unvaccinated refugees.

This episode demonstrates the sway politicians’ statements hold over public perceptions of the refugee and migration crisis. As the number of arrivals increased and tensions escalated across Europe, Poland was locked in a domestic political battle between the ruling pro-European Civic Platform Party and the nationalist Law and Justice Party. Law and Justice’s populist, anti-establishment message linked many of the common elements of public anxiety described above together, including the failures of the free market consensus, EU overreach, and uncertainty about government management of the crisis.

Therefore, many different concerns – such as security, Catholic identity, and European economic disparities – guide the Polish public’s declining support for refugees, particularly those from the Middle East and Africa. For policymakers, civil-society groups, and other stakeholders who seek to restore public support for immigration, it is crucial to recognize that the driving forces behind anti-immigrant sentiment in Poland – while influenced by the country’s history with migration and other domestic factors – are hardly unique. The amalgamation of anti-EU sentiment, economic concerns, and pandering to the majority identity has been seen across the European continent, most recently in the May 2016 near-success of the Freedom Party of Austria, whose candidate would have been the first far-right head of state elected in postwar Europe.

So, this is not a «Polish» or «Eastern European» problem, but a European one. Consequently, more work must be done to promote intercultural dialogue between Muslims and other members of the communities in which they live.

Sources and literature

  1. Визначення та сутність міграційної політики [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.pravo.vuzlib.su/book_z190_pagehtml
  2. An overview of the migration policies and trends ‒ Poland [Electronic sourse]. – Mode of access : http://migrationonline.cz/en/an-overview-of-the-migration-policies-and-trends-poland
  3. EU Membership Highlights Poland’s Migration Challenges [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.migrationpolicy.org/country-resource/Poland
  4. Migration Information Source [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.migrationpolicy.org/article/diminishing-solidarity-polish-attitudes-toward-european-migration-and-refugee-crisis
  5. Migration Policies: Poland (2015) [Electronic sourse]. – Mode of access : http://www.perfar.eu/policy/migration/poland.

Особливості формування та сучасний стан релігійної сфери Кіровоградської області

УДК 911.3:351.85(477.65)         

 

 

 

 

 

 

Л. Л. Семенюк  – кандидат географічних наук, доцент кафедри географії та геоекології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка;

Ю. Ю. Сільченко – кандидат географічних наук, старший викладач кафедри географії та геоекології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

  Роботу виконано на кафедрі географії та геоекології ЦДПУ ім. Володимира Винниченка

Проаналізовано особливості функціонально-компонентної структури, формування та динаміки релігійної сфери, розраховано основні коефіцієнти, які характеризують релігійне життя Кіровоградської області. Також визначені основні найвідоміші сакральні об’єкти, що включені до туристичних маршрутів території.

Ключові слова: релігійна сфера, конфесії, функціонально-компонентна структура релігійної сфери, коефіцієнт доступності релігійних послуг, коефіцієнт інтенсивності релігійного життя, коефіцієнт дисперсності релігійних громад.

Semeniuk L. L., Silchenko J. J. Features of development and current state of the religious sphere in the Kirovograd region. The paper deals with the analysis of the features of functional-component structure, making and dynamics of the religious sphere. The main coefficients that characterize religious life of the Kirovograd region have been calculated. Also the research defines basic the most famous sacred objects included into tourists’ routes of the territory.

Key words: religious sphere, religions, functional-component structure of the religious sphere, the coefficient of religious services’ availability, religious life intensity factor, the coefficient of religious communities’ dispersion.

У сучасному українському суспільстві спостерігається значний інтерес до сакрально-географічних досліджень, велика увага приділяється аналізу просторових процесів функціонування релігії, співіснуванню окремих церков на відносно невеликих територіях, територіальної організації окремих конфесій і громад.

Вважається, що рівень релігійності населення є одним із важелів моральної поведінки та визначає деякі аспекти розвитку суспільних процесів на території, зокрема, криміногенної ситуації. Як засвідчили попередні дослідження авторів, Кіровоградська область має найвищі показники злочинності, що корелюються з найменшою кількістю релігійних організацій в Україні – 718 та одним із найменших у країні показників приросту релігійних організацій  за даними 2016 р. [8, c. 157; 7]. У цьому аспекті актуальним є аналіз особливостей формування та сучасного стану релігійної сфери Кіровоградської області.

Метою та завданнями нашого дослідження є виокремлення основних історичних етапів розвитку релігійної сфери області, характеристика її функціонально-компонентної структури, розрахунок основних показників функціонування релігійної сфери,  позначення найпривабливіших сакральних об’єктів на діючих туристичних маршрутах області. Також об’єктом нашого дослідження вперше стали деякі складники функціонування релігійної сфери адміністративного центру області – міста Кропивницький.

Методика дослідження та визначення особливостей релігійної сфери Кіровоградської області базується на теоретико-методологічних основах вивчення релігійно-географічної сфери як складника інтегрального суспільно-географічного комплексу (за С. Павловим) [5, с. 357]. Розраховано коефіцієнти доступності релігійних послуг, інтенсивності релігійного життя, коефіцієнт дисперсності релігійних організацій по території області та України. Їх результатом стала інтегральна оцінка релігійності, яка характеризується індексом релігійності (середнє арифметичне трьох попередніх відносних величин).

Аналізуючи сучасні сакрально-географічні дослідження, автори поділяють думку Л. Ключко, яка вважає що процеси становлення, розвитку, функціонування та особливості територіальної організації релігійної сфери регіону визначаються низкою чинників, серед яких найбільш значущими є суспільно-географічні фактори, до них слід віднести суспільно-географічне положення, історико-географічні, етнічні, геополітичні, економічні, природно-географічні умови [3, с. 8].

Одним із найсуттєвіших факторів формування та функціонування релігійної сфери Кіровоградської області є історико-географічний. На основі аналізу історичних подій [2], що відбувалися на території області та безпосередньо або опосередковано вплинули на розвиток релігійного життя, нами виділено 5 етапів формування релігійної сфери:

І. Передумови формування релігійної сфери регіону (дохристиянський етап) – початок розвитку релігійних вірувань та обрядів натуралістичного спрямування у племен, що перебували на території краю.

ІІ. Початок християнського етапу – вірогідна поява православ’я на теренах області в часи Київської Русі, остаточно – в козацькі часи.

ІІІ. Активне поширення християнства внаслідок народної колонізації краю (з першої половини 18 ст.) – утвердження ролі церкви як культурного осередка населених пунктів.

ІV. Занепад релігійного життя у радянський період – характеризується руйнуванням релігійної сфери, репресіями проти віруючих, знищенням сакральних об’єктів.

  1. V. Відродження релігійної сфери у наш час – зміна політичної та соціально-економічної ситуації в Україні після проголошення незалежності, що призвело до кардинальних змін у релігійному житті території: інтенсифікація релігійних процесів, динамічний розвиток усіх релігійних конфесій, течій і напрямків, особливо протестантських.

Функціонально-компонентна структура релігійної сфери Кіровоградської області на 1.01.2017 р. була представлена 37 конфесіями (67 % від загальної кількості в Україні), течіями та напрямками, до складу яких входить 771 релігійна організація (2 % від загальної кількості в Україні), 3 єпархіальних управління, 4 релігійних об’єднання, 3 християнські місії, 4 центри, 3 монастирі [1].

У функціонально-компонентній структурі релігійної сфери Кіровоградської області переважають християнські конфесії – 751 (97,2 %). Найбільша частка релігійних громад належить до православ’я – 55,6 %,  42,9 % ‒ до протестантизму й 1,5 % – до католицизму [1].

Православ’я в області, як і в Україні, не є організаційно єдиним, у його галузевій структурі переважають громади Української Православної Церкви Московського патріархату – 73,7 %, громади Української Православної Церкви Київського патріархату  (УПЦ КП)  складають 21,3 %, Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) – 4% і майже 1 % ‒ Руської православної старообрядницької церкви (рис. 1).

Безымянный23

Рис. 1. Структура християнства Кіровоградської області, 2016 р.

(побудовано за даними [1])

Дещо інша структура релігійних громад міста Кропивницький (згідно даних відділу внутрішньої політики міськради м. Кропивницький), де в загальній  кількості громад домінує християнство – 88 % (84 громади), з  яких 45,2 % є протестантськими; 38,1 % – православними; 3,6 % – католицькими. Також 6 % складають громади іудаїстського віросповідання та 3,6 % – мусульманські. У структурі православ’я міські релігійні громади УПЦ складають 59,4 %, УПЦ КП –  31,3 %, УАПЦ – 9,3 %.

Загалом протягом останніх років процеси в релігійному середовищі області залишаються сталими. Спостерігається тенденція до збільшення кількості релігійних організацій щороку на 15–20 громад.

Третина від усіх релігійних організацій діє в міських поселеннях, із них 174 – в   чотирьох містах обласного підпорядкування. У сільській місцевості не створена оптимальна релігійна мережа. Найбільше вона розвинена у Голованівському, Гайворонському, Кіровоградському, Маловисківському, Новоархангельському, Олександрійському районах, найменше – у Вільшанському, Новгородківському, Устинівському районах.

Визначення особливостей релігійної сфери Кіровоградської області проводилось через призму розрахованих коефіцієнтів та їх аналізу (табл. 1).

 Таблиця 1

Основні показники функціонування релігійної сфери Кіровоградської області та України (розраховано авторами)

Безымянный23

Інтегральна оцінка релігійності населення області свідчить про позитивну динаміку показника, Так, у 2001 р. розрахований коефіцієнт зафіксований на рівні 23,44, а у 2016 р. – 13,11. Отже, проведені розрахунки дали змогу нам зафіксувати позитивні тенденції усіх коефіцієнтів функціонування релігійної сфери Кіровоградської області, хоча їх значення набагато нижчі за середньоукраїнські показники.

В останні декілька років у багатьох районах Кіровоградській області розроблено та діє низка туристичних маршрутів, що включають у себе відвідування найвідоміших сакральних об’єктів [4; 6]. Наприклад, у Бобринецькому районі діє туристичний маршрут  «Культові споруди», у Голованівському – маршрут «Духовними пам’ятками Голованівщини (Церкви)», у Петрівському – маршрут «У пошуках духовності (церкви та цілющі джерела)» та інші. Авторами було проаналізовано наявні туристичні маршрути та виокремлено найбільш потенційно привабливі сакральні об’єкти у районах області: Cвято-Хрестовоздвиженська церква-усипальниця М. М. Раєвського – перша половина XIX ст. (село Розумівка Олександрівського району); Свято-Миколаївська церква – пам’ятка архітектури XIX ст. (м. Бобринець); Свято-Вознесенський собор, закладений у 1898 р. (м. Бобринець); дерев’яна Миколаївська церква XVIII ст., перенесена приблизно 1820 р. (с. Бірки Олександрівського району); Храм Івана Богослова – друга половина XIX ст., найстаріша будівля смт Голованівськ; Храм на честь святого апостола й Євангеліста Іоанна Богослова, побудований у 1908 р. (с. Крутеньке Голованівського району); Іллінська церква XVIII ст. (м. Новомиргород) вважається найстарішою пам’яткою архітектури області; Хрестовоздвиженська церква – кінець XIX ст. (с. Соглутовка Гайворонського району); Церква Косьми і Даміана – друга половина ХІХ ст. (с. Салькове Гайворонського району) тощо.

Таким чином, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що релігійна сфера Кіровоградської області перебуває у стадії формування, сакральна інфраструктура розбудовується, поступово збільшується кількість релігійних організацій, хоча основні показники функціонування релігійної сфери є нижчими від середньоукраїнських.

Джерела та література

  1. Дані про кількість зареєстрованих та незареєстрованих релігійних організацій у Кіровоградській області (30.09.2016) / Інформація управління комунікацій  з громадськістю Кіровоградської ОДА [Електронний ресурс] –  Режим доступу : http://uvp.kr-admin.gov.ua/Docs/religiya2016.pdf. – Назва з екрана.
  2. Історія рідного краю : навч. посіб. для шкіл Кіровоградщини / за ред. І. А. Козир. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. – 304 с.
  3. Ключко Л. В. Територіальна організація релігійної сфери Харківського регіону / Людмила Василівна Ключко : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук : спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» / Л. В. Ключко. – Харків, 2010. – 22 с.
  4. Нємець Л. М. Суспільно-географічні особливості розвитку сакрального туризму в Харківському регіоні / Л. М. Нємець [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/35831/48-Ne’mec’.pdf. – Назва з екрана.
  5. Павлов С. Суспільно-географічні аспекти дослідження релігійної сфери / С. Павлов // Гілея: наук. вісник. – – № 75. – С. 356–358 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2013_75_149 . – Назва з екрана.
  6. Перелік діючих туристичних маршрутів у Кіровоградській області (станом на 01 березня 2014 року) / Кіровоградська обласна державна адміністрація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourism.kr-admin.gov.ua/Marshr/3.pdf. – Назва з екрана.
  7. Релігійна мережа України : [аналіз динаміки станом на початок 2016 року] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/ analytic/63066/. – Назва з екрана.
  8. Семенюк Л. Л. Суспільно-географічні фактори формування криміногенної ситуації у Кіровоградській області / Л. Л. Семенюк, Ю. Ю. Сільченко, Т. І. Уваєва // Регіон-2016: стратегія оптимального розвитку : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 10–11 листопада 2016 р.). – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. – С. 157–

 

 

 

 

 

Районування території Волинської області за рівнем господарської освоєності

УДК 911.3:330.34(477.82)

 

 

А. А. Майстер – кандидат географічних наук, старший викладач кафедри туризму Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»
  Роботу виконано на кафедрі туризму ЛІРоЛ Університету «Україна»

Проведено районування території Волинської області за рівнем господарської освоєності. Виділено шість господарських мікрорайонів у межах області. Здійснено аналіз виділених господарських мікрорайонів Волинської області.

Ключові слова: районування, рівень господарської освоєності, господарське освоєння, територія, Волинська область.

Maister A. A. Regionalization of Volyn Region Territory on the Economic Development Level. The regionalization of Volyn region territory on the economic development level is made. Six economic microdistricts within region are selected. The analysis of selected economic microdistricts of Volyn region is conducted.

Key words: regionalization, level of economic development, economic development, territory, Volyn region.

Постановка наукової проблеми та її значення.  Дослідження господарського освоєння території не завершується визначенням рівня її освоєності, а вимагає також проведення районування. Районування дає змогу більш детально розглянути геопросторові особливості процесу освоєння території. Районування території за рівнем господарської освоєності має інтегральний характер, оскільки враховує різноманітні аспекти господарського освоєння території. Волинська область відзначається значною геопросторовою диференціацією рівнів господарської освоєності території, що зумовлено різним впливом природно-географічних та соціально-економічних чинників. Тому господарське районування території області має важливе наукове й практичне значення, що визначає актуальність теми дослідження.

Мета дослідження – здійснити районування території Волинської області за рівнем господарської освоєності.

Основні завдання дослідження – виявити подібні групи адміністративних одиниць Волинської області за рівнем господарської освоєності території; виділити й проаналізувати господарські мікрорайони в межах Волинської області.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Виявити спільні й відмінні риси адміністративних одиниць Волинської області за рівнем господарської освоєності території дає змогу районування, використання якого передбачає пошук типових та особливих ознак. Основною метою районування вбачається виділення в межах області господарських мікрорайонів, які відрізняються типами освоєння та рівнем освоєності території, господарською спеціалізацією, набором соціально-економічних проблем й, відповідно, служать основою для розробки програм і заходів щодо регіонального розвитку регіону.

Для виявлення подібних груп адміністративних одиниць Волинської області за рівнем господарської освоєності території застосовано метод кластерного аналізу. До кластерного аналізу залучено сім показників агрегованих індексів,  які характеризують рівні розселенської, водогосподарської, сільськогосподарської, лісогосподарської, промислової, транспортної та рекреаційної освоєності території адміністративних одиниць області [2, с. 140].

У результаті проведеного кластерного аналізу можна виділити сім кластерів за рівнем господарської освоєності території. До першого кластеру увійшов обласний центр області – м. Луцьк, який характеризується високим рівнем розвитку всіх видів господарського освоєння території (рис. 1).

Безымянный23

Рис. 1. Граф «дерево поєднань» адміністративних одиниць

Волинської області за рівнем господарської освоєності території

До другого кластеру увійшли міста обласного значення – Володимир-Волинський, Ковель і Нововолинськ, які мають високі рівні розселенської, промислової, водогосподарської та транспортної освоєності території. Третій кластер формують Володимир-Волинський та Іваничівський райони, для яких характерні високі рівні сільськогосподарської та транспортної освоєності території. Четвертий кластер – це Горохівський і Луцький райони, які відзначаються загалом високим рівнем розселенської, водогосподарської та сільськогосподарської освоєності території. До п’ятого кластеру увійшли Ківерцівський та Маневицький райони, які мають незначну концентрацію промислового та аграрного виробництва, високий рівень лісогосподарської освоєності території. Шостий кластер утворюють Камінь-Каширський, Любомльський, Любешівський і Ратнівський райони, для яких властиві низькі рівні промислової, сільськогосподарської, водогосподарської освоєності території, дещо вищий рівень лісогосподарської освоєності. Сьомий кластер – це Ковельський, Рожищенський, Старовижівський, Турійський, Шацький і Локачинський райони, які відзначаються переважно центральним положенням, мають відносно високий рівень транспортної освоєності території.

Виділені кластери за рівнем господарської освоєності території дають підстави для попереднього проведення господарського районування області. Однак, кластерний аналіз не передбачає виділення територіально цілісних кластерів (груп) адміністративних одиниць, що суперечить головному принципу районування. Кластерний аналіз не враховує також природно-географічних особливостей та типів господарського освоєння території адміністративних одиниць області, що ускладнює виділення господарських районів. Тому в процесі господарського районування території варто враховувати специфіку розвитку районів, використовуючи при цьому інші методи дослідження. На основі виділених кластерів за рівнем господарської освоєності території та з урахуванням природно-географічних особливостей та типів освоєння в межах області можна виділити шість господарських мікрорайонів: 1) Південний; 2) Південно-Західний (Південно-Прибузький); 3) Центральний; 4) Східний; 5) Північний; 6) Північно-Західний (Північно-Прибузький). Виділені нами господарські мікрорайони частково збігаються із суспільно-географічними мікрорайонами, виділеними раніше В. Й. Лажніком [1].

Південний господарський мікрорайон включає територію Луцького й Горохівського районів та м. Луцька, займаючи площу 2,14 тис. км2 (10,6 % території області). Середня густота населення тут становить 154,5 осіб/км2, що майже в три рази вище середньообласного показника. Середня розораність території цього мікрорайону – 66 %. Мікрорайон відзначається загалом високим рівнем господарської освоєності території та промислово-інфраструктурним й агропромисловим типами освоєння, що зумовлено особливостями географічного положення в лісостеповій зоні. У виробничій спеціалізації мікрорайон виділяється розвитком харчової, хімічної та текстильної промисловості, машинобудуванням та металообробкою, виробництвом будівельних матеріалів.   Головними галузями спеціалізації сільського господарства є вирощування зернових культур, цукрових буряків, овочів і фруктів, виробництво молока та м’яса.

Південно-Західний (Південно-Прибузький) господарський мікрорайон включає територію Володимир-Волинського, Іваничівського, Локачинського районів та міст Нововолинська й Володимира-Волинського. Центрами мікрорайону є міста Нововолинськ і Володимир-Волинський. Мікрорайон займає площу 2,43 тис. км2 (12,1 % території області), де проживає 177,6 тис. осіб (17,1 % населення області). Середня густота населення становить 73,1 особи/км2, а розораність території – 54 %. Мікрорайон характеризується загалом середнім рівнем господарської освоєності та агропромисловим типом освоєння. Локачинський район має низький загальний рівень господарської освоєності території, але високий рівень сільськогосподарської освоєності та агропромисловий тип освоєння, що стало підставою для включення його до Південно-Західного мікрорайону. Цей господарський мікрорайон спеціалізується на машинобудуванні й металообробці, вугільній, деревообробній, харчовій та текстильній промисловості, на вирощуванні зернових культур і цукрових буряків, молочно-м’ясному тваринництві та птахівництві.

Центральний господарський мікрорайон включає територію Ковельського, Рожищенського, Старовижівського, Турійського районів та м. Ковеля. Це найбільший за площею мікрорайон (5 тис. км2 або 24,9 % території області). Середня густота населення тут становить 41,2 особи/км2. Мікрорайон характеризується нижчим від середнього по області рівнем господарської освоєності території та агропромисловим й агролісогосподарським типами освоєння. Він відзначається відносно високим рівнем транспортної освоєності території, що зумовлено його центральним положенням та розміщенням тут Ковельського транспортного вузла. Опорний каркас мікрорайону має радіально-кільцевий тип територіальної структури з чітко вираженим ядром – м. Ковелем [1, с. 161]. У виробничій спеціалізації мікрорайон відзначається розвитком сільськогосподарського машинобудування, деревообробною, харчовою промисловістю та промисловістю будівельних матеріалів, вирощуванням зернових культур, картоплі, виробництвом м’яса й молока.

Східний господарський мікрорайон займає площу 3,7 тис. км2 (18,3 % території області). До його складу входять Ківерцівський і Маневицький райони. Середня густота населення становить 32,3 особи/км2. Для мікрорайону властива висока лісистість території – 53 %. Тут сконцентровано 16 % сукупного природно-ресурсного потенціалу області, особливо лісових, мінеральних (торф, бурштин) і водних ресурсів [3]. Мікрорайон має середній рівень господарської освоєності території та характеризується агролісогосподарсько-промисловим типом освоєння. У межах мікрорайону значний розвиток має лісогосподарське освоєння. Східний мікрорайон спеціалізується на лісовій, торфовій, деревообробній, харчовій промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні, вирощуванні картоплі, цукрових буряків, молочно-м’ясному тваринництві, свинарстві. У межах мікрорайону найбільшим господарським центром є м. Ківерці.

Північний господарський мікрорайон займає територію трьох поліських районів – Камінь-Каширського, Любешівського й Ратнівського. Це другий за площею господарський мікрорайон (4,6 тис. кмабо 23 % території області). Середня густота населення складає 33 особи/км2. Північний мікрорайон є найбільш заболоченим (11 %) й одним із найзалісненіших (44 %). Він характеризується низьким рівнем господарської освоєності території та агролісогосподарським типом освоєння. Для мікрорайону характерний низький рівень промислової, сільськогосподарської та транспортної освоєності території. Виробничу спеціалізацію мікрорайону визначає вирощування зернових культур, картоплі, виробництво м’яса та молока. Промисловість представлена лісовою, деревообробною, будівельною, легкою та харчовою промисловістю. Серед опорних центрів у межах мікрорайону немає чітко вираженого домінуючого господарського центра, хоча до таких можна віднести м. Камінь-Каширський.

Північно-Західний (Північно-Прибузький) господарський мікрорайон займає територію Любомльського та Шацького районів. Цей мікрорайон є одним із найменших за площею (2,2 тис. кмабо 11 % території області) і найменшим за кількістю населення (56,5 тис. осіб). Він відзначається найменшою густотою населення (25,2 особи/км2). Для нього характерна висока лісистість (44 %), заболоченість (5,8 %) і заозереність (понад 8 %) території. Мікрорайон має значний потенціал природних рекреаційних і водних ресурсів. Для нього властивий низький рівень господарської освоєності території, агролісогосподарсько-рекреаційно-водогосподарський та агролісогосподарський типи освоєння, що зумовлено географічним положенням у поліській зоні. Мікрорайон має відносно високий рівень рекреаційної та водогосподарської освоєності території. Промисловість мікрорайону представлена металообробкою, харчовою й деревообробною промисловістю. Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на м’ясо-молочному скотарстві, вирощуванні зернових культур і картоплі. Господарським центром мікрорайону є м. Любомль.

Висновки та перспективи подальших досліджень. На території Волинської області виділено шість господарських мікрорайонів, які відрізняються між собою рівнем освоєності території, типами освоєння, господарською спеціалізацією, природно-географічними умовами. Районування території сприяє управлінню територіальним розвитком регіону. Перспективи подальших досліджень полягають у детальнішому аналізі господарських мікрорайонів Волинської області.

Джерела та література

  1. Лажнік В. Й. Територіальна диференціація Волинського обласного суспільно-географічного комплексу / В.Й. Лажнік // Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра: зб. наук. пр. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – С. 159–162.
  2. Майстер А.А. Геопросторова диференціація господарської освоєності території Волинської області : монографія / А. А. Майстер. – Луцьк : Терен, 2017. – 196 с.
  3. Руденко В. П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. У 3 ч. : підруч. / В. П. Руденко. – К. : ВД «К.-М. Академія»: Чернівці : Зелена Буковина, 1999. – 568 с.

Аналіз сучасного стану промисловості Люблінського воєводства Республіки Польща

УДК 911.3:338.45(438.14)

 

 

С. О. Пугач – кандидат географічних наук,
доцент кафедри економічної та соціальної
географії Східноєвропейського
національного університету
імені Лесі Українки

Роботу виконано на кафедрі економічної та

соціальної географії СНУ ім. Лесі Українки

Проаналізовано сучасний стан промисловості Люблінського воєводства Республіки Польща. Досліджено галузеву структуру промисловості. Головними галузями промисловості Люблінського воєводства є харчова, лісова та деревообробна, промисловість будівельних матеріалів, кам’яновугільна, машинобудування, хімічна промисловість.

Ключові слова: промисловість, галузь промисловості, Люблінське воєводство.

Puhach S. O. The Analysis of the Modern State of Industry Lubelskie Voivodship of the Republic of Poland. The modern state of industry Lubelskie Voivodship of the Republic of Poland is analyzed. The branch structure of industry is investigated. The main industries of the Lubelskie Voivodship are food industry, forest and woodworking industry, construction materials industry, coal industry, engineering, chemical industry.

Key words: industry, branch of industry, Lubelskie Voivodship.

Актуальність теми дослідження. Люблінське воєводство Республіки Польща має багато спільних рис із Волинською областю України: схожий природно-ресурсний потенціал, відносно низький рівень розвитку у межах своєї країни, переважно аграрна спеціалізація. Однак, Люблінське воєводство має досить розвинений індустріальний комплекс, успішне функціонування якого вказує перспективні шляхи розвитку й для нашої області.

Мета дослідження – виявлення особливостей розвитку та функціонування промислового комплексу Люблінського воєводства республіки Польща.

Промисловий комплекс Люблінського воєводства представлений насамперед харчовою промисловістю, промисловістю будівельних матеріалів, лісовою та деревообробною, кам’яновугільною, машинобудуванням, хімічною промисловістю.

Оскільки Люблінське воєводство є аграрним регіоном Польщі, то зрозуміло, що провідне місце тут займає харчова промисловість, а саме плодоовочеконсервна (Замосць, Рикі та ін.), цукрова (Краснистав), мукомельна (Люблін, Хелм, Замосць, Янов Любельський та ін.), молочна (Хелм, Краснистав, Люблін), м’ясопереробна (Луков), пивоварна (Люблін, Хелм), спиртогорілчана (Люблін, Янов Любельський, Бяла Подляска), тютюнова (Люблін) та ін. Широко відомі у Польщі та за її межами люблінський мед та медові вироби, чаї та трав’яні сиропи [3].

Важливе місце в господарській структурі регіону займає гірничовидобувна промисловість. На території воєводства знаходиться Люблінський кам’яновугільний басейн (другий по величині, після Сілезького, кам’яновугільний басейн Польщі), а вугільні шахти Богданки (Ленчинський повіт) вже багато років є одними із найбільш рентабельних та безпечних шахт у Польщі. Останнім часом інтенсивно добувають вугілля поблизу Стефанова (Ленчинський повіт).

Територія є також перспективною на нафтогазоносність (продовження на територію Польщі Волино-Подільської нафтогазоносної області). Невеликі обсяги видобутку нафти та природного газу проводяться в околицях Любліна, Свидніка, Замосця.

Люблінська земля є також багата на запаси будівельної сировини, такої як вапняк, мергель, крейда, глина, будівельний і скляний пісок. Це призвело до розвитку промисловості будівельних матеріалів: виробництво цементу (Хелм, Рейовєц (Хелмський повіт)); цегли та блоків (Нємце в Люблінському повіті, Білгорай),  бетону та залізобетону (Люблін, Любартув) та ін. [1].

Хімічна промисловість представлена виробництво азотних добрив у Пулавах – потужному центрі хімічної промисловості Польщі. Пулавський азотний завод є найбільшим промисловим підприємством, працедавцем та експортером Люблінського воєводства. Це найбільший завод у Польщі з виробництва азотних добрив для сільського господарства, а також хімічних продуктів (меламін, капролактам) для інших галузей хімічної промисловості.

Давні традиції у регіоні має машинобудування. Ще з кінця 19 ст. тут виробляли сільськогосподарську техніку, інструменти, устаткування для харчової промисловості. У міжвоєнний період у Любліні та Бялій Подлясці виробляли літаки. Традиції літакобудування сьогодні продовжуються у Свидніку. Після другої світової війни розвивається сільськогосподарське машинобудування та виробництво устаткування для харчової промисловості (оскільки регіон є аграрним й існує постійна потреба у сільськогосподарській техніці) та промисловості будівельних матеріалів. Ця тенденція зберігається й сьогодні [5].

Машинобудування та металообробка представлена такими галузями: сільськогосподарське машинобудування та тракторобудування (Люблін, Янов Любельський, Белжеч (Томашовський повіт), Аннополь (Красницький повіт), Деблін (Рикський повіт), Меджиреч Подляський (Бяльський повіт) та ін.), авіабудуванням (виробництво гелікоптерів у Свиднику), виробництво металевих конструкцій (Пулави), підшипників (Красник) та ін.

Лісова та деревообробна промисловість орієнтована на переробку власних лісових ресурсів (Люблін, Білгорай та ін.).

Провідними промисловими підприємствами Люблінського воєводства, діяльність яких спрямована на експорт та широке впровадження інновацій є: Азотний завод «Пулави»; завод комунікаційного устаткування «Свидник» (виробництво гелікоптерів); Люблінське вугілля «Богданка»; підшипниковий завод «Красник»; м’ясокомбінат м. Луков; завод металевих конструкцій «Мостостал» м. Пулави; Гербаполь Люблін (виробництво чаю, напоїв, соків); молочний комбінат «Краснистав»; «Pol-Skone» Люблін (виробництво вікон та дверей); м. Наленчув Пулавський повіт (виробництво мінеральних вод) [3].

У 2015 р. в Люблінському воєводстві порівняно з попереднім роком простежується зростання обсягів реалізованої продукції промисловості. Відмічається також зростання продуктивності та чисельності зайнятих у промисловості.

Вартість реалізованої продукції промисловості в 2015 р. у воєводстві склала 31762,6 млн злотих, що на 9,6 % вище аналогічного показника попереднього року й на 43,2 % більше, ніж у 2010 р. Загалом по Республіці Польща аналогічні показники становили, відповідно, 4,9 % та 20,2 %.

У загальній вартості промислової продукції провідне місце належить обробній промисловості – 23592,1 млн злотих, що становить 74,3 % промислового виробництва Люблінського воєводства [4].

У 19 із 24 підгалузей промисловості воєводства, обсяги виробленої продукції були вищими, ніж у попередньому році. Особливо зросла вартість реалізованої продукції у таких виробництвах: виготовлення виробів із металу (на 117,9 %), фармацевтична продукція (на 57,3 %), транспортні засоби, причепи та напівпричепи (на 45,6 %), виробництво електрообладнання (на 30,8 %), виробництво машин та устаткування (на 28,8 %), напоїв (на 22,8 %). Найбільше скорочення виробництва відбулося у секції виробництва гумових та пластмасових виробів (на 15,0 %) [4].

Висновки. Отже, промисловість Люблінського виробництва інтенсивно  розвивається. Провідне місце належить галузям обробної промисловості. Окрім харчової промисловості, яка є галуззю спеціалізації, інтенсивно розвиваються нові наукоємні виробництва. При розробці перспективних планів соціально-економічного  розвитку Волинської області варто було б повніше використовувати досвід наших польських сусідів.

Джерела та література

  1. Географія продуктивних сил Польщі : навч. посіб. для студ. спец. «Географія» та «Міжнар. відносини» вищ. навч. закл. / П. В. Луцишин, Д. Ю. Клімонт, С. В. Федонюк. – Луцьк : Вежа, 2000. – 358 c.
  2. Офіційний сайт Офісу статистичного у Любліні (Urząd Statystyczny w Lublinie) Центрального статистичного офісу Польщі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lublin.stat.gov.pl/
  3. Офіційний сайт Управління маршалкового Люблінського воєводства в Любліні (Urząd Marszałkowski Województwa Lubelskiego w Lublinie) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lubelskie.pl
  4. Raport o sytuacji społeczno-gospodarczej województwa lubelskiego w 2015 – Lublin : Urząd Statystyczny w Lublinie, 2016. – 91 s.
  5. Województwo lubelskie // Wikipedia. Wolna Encyclopedia [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pl.wikipedia.org/wiki/Wojew%C3%B3 dztwo _lubelskie.